Олена та Юрій Лубенські з трьома дітьми у березні залишили окупований Бердянськ. Вдома родина зачинила приватну сироварню, в якій до війни виготовляли сири за європейськими та авторськими рецептами.
“Ми прожили місяць в окупації. Спочатку брали участь в українських патріотичних акціях, протестували, наголошували, що Бердянськ – це Україна, - розповідає Олена Лубенська. - Але потім російські окупанти заарештували організаторів мітингів, почалися переслідування бердянців за українську мову. Люди ховалися по підвалах, діти не вчилися, з продуктами ставало дедалі важче, черги за хлібом були з 4-ї ранку. Готівки майже не лишилося у людей. Так жити страшно”.
Та навіть за цих обставин родина Лубенських прихистила у себе в хаті маріупольців. У їхньому будинку жили кілька родин, яким вдалося виїхати з блокадного Маріуполя.
“Наш невеликий дім був повен людей, ми з чоловіком вирішили виїжджати з окупації, людям запропонували лишатися у нашій хаті, але вони відмовилися, тож ми виїхали звідти всі разом”, - каже Олена.
До війни родина багато подорожувала Європою та розвивала власний бізнес - сироварню на вогні. Цим і заробляли на життя – варили та продавали сири, брали участь у ярмарках та фестивалях.
Коли підприємці вирішили евакуюватися з рідного міста, то найперше, що забрали, – обладнання для сироваріння. Взяли з собою мідний чан на 70 літрів, спакували ножі для сиру, форми, закваски, ферменти, тканину.
Їх прихистили підписники з Хмельницького та запропонували шукати приміщення для роботи в області. Не знайшовши нічого, родина поїхала на Волинь. Усе, що пропонували для роботи, це оренда приміщення до 10 тисяч гривень на місяць.
“Для нас це великі гроші, їх треба заробити, тож ми не хотіли приймати такі пропозиції з орендою. Також для виробництва сиру є дуже важливим, щоб було якісне місцеве молоко. Тому ми шукали таке місце, яке поєднає у собі ці складові”, - ділиться жінка складнощами, з якими стикалися.
Врешті родина зголосилася на пропозицію ще однієї своєї підписниці – підприємниці з Полонного, що на Хмельниччині. Олена Мирончук колись купувала рецепти бердянських сироварів і навчалася основ сироваріння на вогні.
За її підтримки переселенці розпочали роботу на новому місці, познайомилися з місцевими фермерами, у яких закуповують молоко. Невелике містечко Полонне подобається бердянській родині, кажуть, що темп життя тут швидший, ніж вдома.
На знімках: підприємниця Олена Лубенська та продукція, яку виготовляє її сироварня.
“Це великий відступ, відкат назад, наче з 11-го класу знову ідеш у перший. Ми робили тверді сири, за кілька років навчилися багатьох секретів, до нас уже зверталися європейські сировари за порадами”, - розповідає жінка.
Цими днями родина долучилася до волонтерів, які повезли продукти до зруйнованих після окупації містечок на Київщині - Ірпеня та Горенки. Лубенські виготовили сир, який безплатно роздали місцевим.
“Майже два тижні ми робили сир, щоб повезти на Київщину. Кошти на придбання молока перерахували наші постійні клієнти, ми вклали свою працю, - каже Олена. – У містечках, де ми були, перед нами постали страшні наслідки війни. У жителів зруйновані будинки, немає їжі, будівельних матеріалів, одягу, предметів побуту. Нині важливо підтримувати таких людей”.
Олена вірить, що обов’язково повернеться до українського Бердянська, а на новому місці продовжить працювати філія її сироварні.
“Своїм прикладом я хочу підтримати сироварів, які з різних причин сьогодні не варять сир, - наголошує підприємниця. - Кожен із нас – маленький елемент великого ланцюжка. Ми купуємо молоко у людей, які тримають корів, тож даємо можливість заробити малим фермерам. Дуже хочу, щоб кожен нині повернувся до роботи, міг прогодувати свою родину, допомогти стареньким батькам”.
Проект “Економічна підтримка Східної України”.
Фото проекту “Економічна підтримка Східної України”.
