У лютому випадає сумна дата - 100 років, як у Лук'янівському СІЗО було розстріляно холодноярських героїв. Там вони чекали на виконання вироку - більшовицька влада засудила їх до страти. Але хлопці вирішили просто так не здаватись, і 9 лютого вони заволоділи зброєю конвоїрів і підняли повстання. Звісно, сили були не рівні, але свою смерть герої зустріли з гідністю, завдавши при цьому серйозного удару по орді. Сто років минуло, а ворог той самий. І нині наші захисники, як і сто років тому, так само виборюють право жити у вільній незалежній державі.
Днями до урочища Холодний Яр у село Мельники за ініціативою депутата Черкаської облради Олександпра Воскобойника, голови громадської організації "Патріоти рідного краю" Юрія Романчи, а також народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя Нечепи та за сприяння обласної і районної військових адміністрацій з'їхалося чимало гостей. Там, біля могили одного з ватажків холодноярців Василя Чучупаки, під дзвони із запаленими свічками було вшановано поіменно 38 героїв, які віддали життя за волю і свободу України.
А далі було слово від історика-краєзнавця Олександра Солодара (праворуч, ліворуч - Юрій Романча). Він чимало зробив для дослідження свого краю, під час заходу було також презентовано його книжку "Під покровом Холодного Яру". Пан Олександр зокрема наголосив, що лютий є насправді особливим місяцем для Холодного Яру. Так, 21 лютого 1920 року тут в Креселецькому лісництві відбувся бій, в якому загинув отаман Василь Чучупака. Його брата було розстріляно в Черкаському ЧК, утім, боротьба тривала.
Потім естафету підхопили митці. Зачарував своїм співом і палким словом відомий кобзар Василь Нечепа (на знімку другий ліворуч), а також народна артистка і авторка пісень Леся Горова у тандемі з громадським діячем Володимиром Гонським, з неабияким захопленням гості слухали спів ансамблю "Джерельце". Звучали повстанські та українські патріотичні пісні. У заходах також брали участь військово-патріотичні команди молоді з навчальних закладів Мошнівської територіальної громади.
Учасники вшанування долучилися до символічного закладення саду на честь героїв. Зокрема тут незабаром квітнутиме калина. А ще будуть дуб та верба. Їх з Чернігівщини привіз у подарунок натхненник цього вшанування Василь Нечепа. До речі, верба не звичайна, а , так би мовити, донька саме тої верби, що її посадив Тарас Шевченко, перебуваючи в далекому Казастані. Свого часу гілочку від неї Василь Нечепа привіз собі, а тепер обдарував і холодноярців. У такий спосіб тут хочуть започаткувати висадку парку Перемоги, і вже весною на честь кожного отамана буде висаджено дуби, калину, паркові дерева та квіти. Ще тут планують встановити меморіал з прізвищами холодноярських отаманів та інших героїв.
З самого ранку тут також відбувалось випалювання вогняної скульптури "Свіча пам'яті". Це дивовижний, прадавній обряд гончарства. І кульмінацію цього дійства гості могли спостерігати, коли почало сутеніти. Справді, це було дивовижно.
Утім, повернімося до історії.
Щойно з-під уламків самодержавства почали проростати паростки нового життя, коли в Києві було створено Центральну Раду, активізувались і селяни Чигиринщини. Це й не дивно, адже ця земля добре пам'тає Гетьманщину, гайдамаччину, Коліївщину. Тоді в 1918 році ще живі були й учасники Чигиринської змови та революційних подій 1905-1907 років. Тому в селі Мельники брати Чучупаки задумуються про організацію місцевої бригади для армії УНР, а Холодний Яр стає ареною запеклих боїв. У доповіді Чигиринського повітвиконкому на адресу радянського уряду було сказано: "Тоді той самий Чучупака став стягати свої сили до Яру і підняв постання проти Комуни та Совітської влади за самостійність".
Холодноярська Республіка, як частина УНР, проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили отаманів у засідку. Проте навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою всі вони загинули смертю героїв.
Про боротьбу козаків Холодноярської Республіки з більшовиками один із учасників подій Юрій Горліс-Горський написав книжку спогадів - документальний роман "Холодний Яр", який досі має неабияку популярність. А вже за часів незалежності до цієї теми звернувся відомий письменник, лауреат Шевченківської премії Василь Шкляр. Так поступово історія героїв-холодноярців почала відкриватися широкому загалу.
До речі, поручник Армії УНР Юрій Горліс-Горський писав: "Ні один народ не пережив того, що тепер переживає Україна, але й нікому це так не йшло на користь, як іде українцеві. Це перетворить лінивого українського вола на хижого звіра, який, вирвавшися колись на волю, як побачить, що хтось знову протягає до нього лапу - не буде ждати, поки треба буде оборонятися, а сам буде нападати. І в день радості над вами розпадеться кара, і повіє новий огонь з Холодного Яру...".
Ось такі пророчі слова. І тепер новий вогонь Холодного Яру запалав із новою силою. Нині естафету українських повстанців, які чинили спротив окупантам на українських теренах у минулих століттях, перехопила 93-тя окрема механізована бригада, яка з 2018 року так і називається - "Холодний Яр". Справу гайдамаків Холодного Яру продовжують бійці цієї уславленої бригади. Її підрозділи брали участь у найзапекліших боях російсько-української війни - під Іловайськом, у донецькому аеропорту та Пісках, на шахті "Бутовка". І сьогодні вони громлять ворога на Донеччині та Луганщині.
Тим часом вдячні земляки намагаються усіляко допомагати сучасним холодноярцям. Зокрема місцевий ансамбль "Крутий заміс" об'їздив із концертами чи не всю область, а зібрані кошти щоразу йдуть на допомогу воїнам. 2019 року в урочищі Холодний Яр біля Мотрониного монастиря на Черкащині відкрито пам'ятник (на знімку) на честь загиблих воїнів 93-ї бригади, які полягли в боротьбі за Україну.
Не випадково на прапорі холодноярців було гасло "Воля України - або смерть". Вони загинули, але ми пам'ятаємо і шануємо історію своєї держави та боремося за світле майбутнє. Віримо і наближаємо Перемогу.
Фото автора.
