Свіжина для фронту від фурманівських дівчат.
На війну з села пішли майже з кожної родини — батько, брат, син, сусід... На фронті навіть ті, хто не повинен був — хто мав тут роботу, був затребуваний. Але вони воюють, щоб Україна жила в мирі.
«Спочатку нам навіть здавалося, що це лише з нашого села так багато чоловіків мобілізували, — розповіла заступниця завідувача Фурманівської філії Новоукраїнського ліцею № 4 Сніжана Федорова. — На війну пішов і завідувач нашої філії Михайло Полтавчук, і кочегари закладів соціальної сфери, і працівники місцевого господарства, і багато інших жителів села».
У кожної — свій біль
Сніжана знає, що таке біль за рідну людину, від якої остання звісточка була ще навесні... Одна лише згадка про це викликає в неї сльози, які, здається, так і чекають, коли можна буде вирватись назовні. Зібравши волю в кулак, жінка повертається до нехитрої, але важливої справи — готує захисникам на фронт свіжину. Умілими швидкими рухами натоптує до банок сало.
Поруч вправно «розправляються» зі свининою й інші господині. Майже в кожної — хтось на війні. У Вікторії Серцової — батько. У мами трьох дітей Олени Гендер добровільно пішов служити чоловік, який нині вважається зниклим безвісти. За роботою і сільська бібліотекарка Наталка Мироненко. Минулого разу, коли готували передачу на фронт, переробляли надану саме нею свинячу тушу. Чергову тварину на потреби армійців привіз зі свого домогосподарства її тесть Володимир Мироненко. Чимало односельців передали вирощену живність на переробку кухарочкам. Та й самі жінки, в разі потреби, приносять з дому необхідні продукти, приправи й спеції.
Нині наші захисники з усіх ліній протистояння ворогу шлють слова подяки п’ятнадцятьом фурманівським волонтеркам. За смачні голубці, за ситні паштети, за домашню тушонку і рибу...
Попри страх і розпач
«Коли вперше пролунала тривога, ми втікали хто куди, — пригадують жінки. — А потім звикли. Нині і без світла працюємо, як потрібно — і до півночі закрутками займаємося. Удома в перші дні війни страшно було, розпач якийсь брав, а разом не так сумно. Тож ми почали готувати, пекти і передавати страви і продукти для наших захисників уже на другий день повномасштабного вторгнення».
Насправді тих, хто допомагає нашим воїнам і постраждалим від війни, в селі набагато більше — у Фурманівці до справи наближення Перемоги долучився практично кожен.
«Усе село об’єдналося. Кожен вважав за необхідне підтримати наших військових, — повідомив фурманівський староста Юрій Ткаченко. — Дівчата консервували, варили вдома, роздавали односельцям вже приготовлену продукцію для тушіння в автоклавах, щоб разом швидше все переробити, приготувати посилки... Понад 300 банок за добу робили! Допомагали переселенцям, через інших волонтерів доставляли гуманітарні вантажі на деокуповані території...».
Раніше, ще до війни, майже всі ці жінки були учасницями аматорського колективу «Лілея». Нині — кажуть — не до співів. Співатимуть, коли Перемогу святкуватимуть та зустрічатимуть захисників.
Кіровоградська область.
Фото автора.
