Вдома на нього чекали батьки, дружина Марія, донечка Валерія, дві сестри, братик...
Ім’я придумати не встиг
Станіслав перебував у полоні рік. За цей час у подружжя народилась донька, яку дружина назвала Валерією. Обговорити ім’я для дитини подружжя не встигло, бо Станіслав дізнався про вагітність дружини торік наприкінці січня, а вже 7 лютого поїхав на ротацію в Маріуполь. Думав, що повернеться швидко, але ротація перетворилася на рік пекла: повномасштабна війна, ворожі авіаудари, поранення, полон...
Рік пекла
Станіслав Зімарєв служив у Національній гвардії уже два роки, з перших днів повномасштабної війни боронив Маріуполь.
«Спочатку ми підтримували з сином зв’язок, але за декілька днів після початку вторгнення втратили його. Їхні позиції були розбомблені, Станіслава вважали безвісти зниклим, — розповіла мама гвардійця Наталія. — Я переписувалася з жителькою Маріуполя, вона мені писала, що відбувалося в місті...»
На Благовіщення, 7 квітня, Наталії зателефонували з частини і повідомили, що Станіслав знайшовся, але має поранення.
«Ми плакали від щастя: живий, знайшовся, молилися, щоб з ним було все добре. А потім він потрапив на завод «Азовсталь», який бомбили росіяни. Знову про нього нічого не знали. І лише в травні він зміг передати записку, в якій написав, що дуже нас любить...» — згадує Наталія.
Коли за наказом Головнокомандувача українські військові почали виходити з території заводу, на відео полонених Марія свого чоловіка не знайшла. Але потім жінці передали, що його бачили і він у порядку.
Пізніше в Червоному Хресті повідомили: Станіслава забрали в Оленівку і потрібно оформити документи про те, що він полонений. Через деякий час прийшла новина: російські військові обстріляли колонію в Оленівці. І жах повернувся в родину Станіслава.
Найочікуваніша зустріч
«Але серце підказувало, що мій син живий, — розповіла Наталія. —У списку загиблих Станіслава не було. Тим часом велику роботу з пошуку інформації про нього проводила Марія. Вона постійно перебувала на зв’язку з представниками Червоного Хреста, військовим керівництвом, зареєструвалася в усіх відомих спільнотах дружин і матерів військовополонених, брала участь у всіх заходах щодо повернення полонених «азовців» додому...»
Через певний час Наталію знайшла в соцмережах жінка, чоловік якої перебував у полоні разом із Станіславом. Вона повідомила, що з ним усе добре. Згодом почали приходити звістки й від інших незнайомих людей, що син живий і чекає на обмін.
«Ми молилися, надіялися і вірили, що Станіслав повернеться», — згадує Наталія.
Нині молодий воїн перебуває в одному зі шпиталів Києва. Його вже відвідують рідні. Кілька днів біля Станіслава перебувала дружина Марія. А попереду на молодого батька чекає найочікуваніша зустріч — зі своєю донечкою Валерією, про яку він мріяв у найтяжчі години життя.
Кіровоградська область.
Фото з відкритих джерел.
