Миколі Оверчуку (третій ліворуч) приємно, що на його столітній ювілей з добрими побажаннями завітало стільки гостей.
Цілий день у будинку на вулиці Перемоги, де Микола Павлович живе з внуком Ігорем Шевчуком і його дружиною Ольгою, не зачинялися двері. Привітати відомого в селі чоловіка зі столітнім ювілеєм приходили рідні, знайомі, місцеві керівники. Одних лише внуків і правнуків у нього тридцять! А якщо взяти всіх близьких, то важко й підрахувати. Надто складне і гіллясте це родинне дерево, і воно продовжує рости.
Як і годиться, бажали ювіляру здоров’я, дарували квіти.
Микола Павлович — останній у селі фронтовик Другої світової. Коли в Естонії розривна куля фашистського снайпера важко поранила його, він і не думав, що доживе до ста літ. А потім був нетривалий полон і звільнення. Голодні повоєнні роки, постійна праця, щоб прокормити і одягнути двох дочок і сина.
Війна ніколи не виходила з нього. Як пригадала керівник місцевої ветеранської організації Майя Нижникова, Микола Павлович не пропускав урочистостей на День Перемоги «біля Солдата» — так по-місцевому називають меморіальне військове кладовище на повороті з Львівського шосе в Полонку.
Щодо здоров’я, про яке того дня говорили всі і багато, то ще в 97 Микола Павлович сам ходив у магазин за продуктами, пішки навідувався в сусіднє село Гірка Полонка і любив поратися на городі. Щоправда, як зізнається внук Ігор, мотику в дідуся намагалися вчасно забрати — працював аж надто ретельно, і за ним, як пояснює схожий на дідуся нащадок, залишалася «випалена земля».
Під гостре лезо інструмента потрапляли і зілля, і овоч. Як перебудовували хату, дідусь теж намагався не залишатися осторонь: носив цеглу, розчин, витягував із дощок цвяхи... Хоча було йому на ту пору вже 88!
Попри свої сто ветеран ніколи не носив окулярів. До 96 років залюбки читав газети і книжки. А ще, як розповіла Ольга, дідусь мав феноменальну пам’ять на дати народження рідних і знайомих. Ось і цього ранку, почувши, що сьогодні 20 березня, нагадав про свій ювілей. Любить свята і зустрічати гостей. На його обличчі, як кажуть внуки, завжди усмішка. Певно, саме вона і його доброзичливість допомагають Миколі Павловичу жити і долати всі негаразди.
Насамкінець, уже прощаючись, зауважили, що обійстя розташоване на вулиці Перемоги. Тож усі побажали господареві і його добрим внукам, щоб вона швидше прийшла до нас, щоб стихли гармати. А ми обов’язково знову завітаємо, щоб привітати Миколу Оверчука з черговим днем народження.
Волинська область.
Фото автора.
