Не важливо, скільки тобі років і що ти робиш: вишиваєш, пишеш книжки, малюєш чи робиш фото. Важливо, що ти любиш свою країну, шануєш тих, хто бореться за неї, і сам не стоїш осторонь цієї боротьби.
Продає свої картини
У 81-річної Неоніли Боричко з села Правдівка, що у Хмельницькому районі, є пристрасть. Щойно з’являється вільна хвилинка (а в селі за постійними клопотами її не легко знайти), жінка береться за голку і вишиває. Вже й пальці не такі прудкі, і зір зовсім не той, що у молоді роки. Але любов до вишивання сильніша за труднощі. Останнім часом бабуся Неоніла вишиває здебільшого ікони. Місяць-другий — і з’являється новий образ. Уже понад два десятки є в доробку. Але окрім ікон вишила й більш як чотири десятки картин.
За вишивання взялась років двадцять тому, коли вийшла на пенсію. Після майже 50 літ роботи зоотехніком у колгоспі, здавалось, не витримає вдома нудьги. Тоді ж не стало чоловіка, діти пороз’їжджались, і хата, котра раніше була такою багатолюдною, почала лякати своєю тишею і самотністю. Спочатку вишивання відволікало від сумних думок, а згодом стало розрадою для душі.
Про все це можна було б і не розповідати, бо таких майстринь — не перелічити. Але є одна важлива деталь. Усе, що бабуся Неоніла вишила, у що вклала своє серце, тепер хоче продати, а виручені гроші передати на підтримку нашої армії. Розповідає: не раз плакала, коли бачила кадри про те, як важко нашим воїнам на передовій. У старенької серце стискається від думки, що за віком це ж її діти й онуки могли би бути. Всіх воїнів би нагодувала і напоїла! Але ж де той фронт, а де її Правдівка...
З крихітної пенсії непросто викроїти копійку на допомогу. Разом з односельцями ліпила вареники, котрі потім возили на передову. А пиріжки то й по два рази на день пекла та віддавала волонтерам. Усім селом збирали гроші на машину для військових. Бабуся Неоніла теж долучилась до справи. Та все думала, що цього замало. Тож і вирішила продати свої вишиті ікони та картини й передати гроші на допомогу фронту.
Що купити за них — не знає. Чула, що на передовій багато чого потрібно: не тільки зброя, а й усяке медичне приладдя, щоб поранених рятувати. А ні — то й шкарпетки та термобілизна згодилися б. Воно тільки здається, що це дрібниці. Хлопцям вони потрібні. Тож у бабусі й найменшого сумніву немає, чи варто міняти свої вишиті роботи на все це. Аби покупець знайшовся!
Написала Папі та видала книжку
Надійного спонсора шукає і шестирічна Софія Подолянчук (на знімку). Маленька хмельничанка не просто пише, а й видає та продає свої книжки. І все це для одного — щоб допомогти нашій армії швидше здобути Перемогу. Юна письменниця мріє не про літературну славу, а щоб за отриманий гонорар можна було купити такий потрібний для воїнів «Хаймарс».
А поки таких грошей назбирати не вдалось, Софійка написала історію про песика. Мама допомогла видрукувати 50 примірників. Книжки продали і виручили за них 5100 гривень. Ці кошти передали волонтерам «Армії-SOS» на кровоспинні джгути для військових.
Коли розпочалась війна, Софійка разом із мамою була в Італії. І там придумала, як допомогти нашим героям. Дівчинка написала листа Папі та попросила, щоб він помолився за Україну і за те, щоб вивести всіх росіян з нашої країни. Дівчинка не сподівалась на відповідь. Але їй зателефонували з Ватикану і пообіцяли, що молитимуться.
Попри навчання в школі маленька письменниця не припиняє творчої роботи. Є нові літературні задуми, над якими працює. І нові ідеї, як допомогти армії.
Хмельницький.
Фото Хмельницької обласної бібліотеки для дітей.
