Презентували експозицію, підготовлену Центром дослідження воєнної історії Збройних Сил України за сприяння Українського інституту національної пам’яті, начальник Центру полковник Ігор Косяк, директор Польського інституту в Києві Роберт Чижевський та заступник голови УІНП Володимир Тиліщак.

Документи і фотосвідчення, розміщені на десяти банерах, розповідають про події сторічної давнини, коли в 1920-му український і польський народи об’єднали свої зусилля для спільної відсічі більшовицькій агресії та намаганням радянської армії захопити Польську республіку, прорватися до Німеччини, щоб звідти поширити соціалістичну революцію на всю Європу.

Виставка знайомить відвідувачів з маловідомими чи й зовсім невідомими широкому загалу фактами і проводить паралелі між минулим та сьогоденням — з коротких історичних довідок можна дізнатися про політичний союз двох держав, перебіг бойових дій, військово-гуманітарну допомогу в 1920-му і нині, про польських волонтерів і добровольців, котрі поруч з українцями стали на захист європейських цінностей від рашистської навали.

«Коли наші держави змагалися за свою незалежність і національну ідентичність, часом ми опинялися у протиборчих таборах. Цим незмінно користалася росія, щоб встановити контроль і над Києвом, і над Варшавою. Але є в нас і героїчні сторінки, коли польський та український народи об’єднувалися довкола спільної боротьби. Так було в 1920 році. Саме в ці дні в квітні 1920-го були підписані політичні та військові конвенції між представниками Української Народної Республіки і Другої Речі Посполитої (так званий Договір Пілсудського — Петлюри), що дало змогу організувати спільну боротьбу з більшовицькою росією. Тут, в Києві, відбулися спільні бої. 
114 польських вояків-учасників тих подій поховані на Байковому кладовищі», — каже полковник Ігор Косяк.

Частиною минулого наших країн є досвід спільного протистояння московській загарбницькій політиці. «Сучасним державам Польщі та Україні потрібна взаємна дружба», — наголосив під час відкриття виставки Роберт Чижевський.

На думку Володимира Тиліщака, ця виставка нагадує про минуле, яке багатьом мало відоме. «В історії українського та польського народів є багато різних сторінок. Ми більше знаємо про історії, пов’язані з ворожнечею, зокрема тому, що їх активно й старанно тиражували радянська та російська пропаганди. Але в нашій історії були й інші досвіди, наприклад, військово-політичних союзів між українцями і поляками. Союз 1920 року не привів українців до перемоги, не привів до того, щоб Україна залишилася незалежною. Але він відіграв свою роль у подальшій історії польського та українського народів. Сьогодні ми знову говоримо про наш союз. Сьогодні цей союз набагато ширший, бо в ньому бере участь чи не вся Європа. Тож сьогодні ми маємо шанс на перемогу над спільним ворогом», — зазначає історик.

В УІНП нагадують, що подіям 1920 року, коли українська і польська армія стали щитом цивілізованого світу, присвячена ще одна банерна виставка «1920: на захисті Європи від більшовизму», яку на сторінці Інституту можна подивитися онлайн.

Фото УІНП.

Довідка

На початок 1920 року Українська Народна Республіка вела нелегку боротьбу з більшовицькою росією за своє існування. Вперта боротьба українців проти радянської навали була однією з головних причин, чому УНР змогла домовитися про політичний та військовий союз із Польщею, відносини з якою до цього коливалися від військового протистояння у 1918—1919-му до нейтралітету.

Польське керівництво й особисто глава держави Юзеф Пілсудський розуміли, що в 1920 році більшовики знову спробують захопити Європу — і Польща буде першою на шляху їхнього наступу.

21 квітня 1920-го у Варшаві УНР і Польща уклали угоду. Згідно з її умовами, Польща визнавала незалежність України та зобов’язувалася надавати військову допомогу. Натомість керівництво УНР погодилося, що українсько-польський кордон проходитиме по річці Збруч, це залишало західноукраїнські землі у складі Польщі. Таку поступку українського уряду критикували від моменту укладання Варшавської угоди, проте на той момент це була чи не остання можливість зберегти незалежність.

25 квітня польські й українські війська перейшли в наступ на Київ і незабаром визволили українську столицю. Під прикриттям польських військ Армія УНР змогла відпочити та провести реорганізацію. Крім того, Польща надала українським військовим вкрай необхідні зброю та постачання. На визволених територіях України відбувалося відновлення державного та військового апаратів, що мало забезпечити надійний тил українському війську.

Але часу для розбудови держави та армії в України не виявилося. Вже 26 травня того ж року розпочався контрнаступ «червоних» військ. Плани радянського керівництва були грандіозні: прорватися через Польщу до охопленої революційним рухом Німеччини. Звідти більшовицька революція мала поширитися на всю Європу, а далі — й на весь світ. Однак спочатку треба було розбити польські та українські війська.

Під ударами «червоних» польські та українські сили були змушені відступити на захід, але їм вдалося уникнути розгрому. Армія УНР боронила південне крило польсько-українського фронту. Вперта оборона українських дивізій зв’язала значні сили ворога, які більшовицьке командування так і не змогло перекинути на львівський та варшавський напрямки.

16 серпня 1920 року під Варшавою розпочався контрнаступ польських військ, який завершився блискучою перемогою Війська Польського. Радянське командування кинуло на допомогу першу кінну армію. Але вміла оборона Замостя під керівництвом полковника Марка Безручка зв’язала «червону» кінноту й дала змогу польському командуванню підтягнути резерви. У битві під Замостям—Комаровим 27—31 серпня 1920-го польські й українські підрозділи розбили першу кінну армію.

Плани більшовиків щодо загальноєвропейської соціалістичної революції так і залишились на папері. У вересні польські та українські війська наступали на схід по всьому фронту. 21 вересня українські частини перейшли на східний берег ріки Збруч, опинившись на території, визнаній Варшавською угодою за УНР. Та попри успіх кампанії 1920 року виснажена війною Польща вирішила відмовитися від подальшої боротьби й уклала перемир’я з радянською росією. Без підтримки союзника Армія УНР після важких листопадових боїв відступила на територію Польщі, де була 
інтернована.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.