Луцьку за його майже тисячолітню історію випало бути і центром удільного князівства, і другою столицею Великого князівства Литовського, і центром Волинського воєводства Першої Речі Посполитої, а після її розпаду — повітовим містом Волинської губернії Російської імперії. Останній із тих періодів, окреслений 1795—1917 роками, можна назвати періодом занепаду. Мандрівники, які бували тут, зазначали, що, окрім замку Любарта, кількох храмів, серед яких вирізнявся величчю кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла, в місті панує сірість, вулиці брудні і за винятком кількох у центрі — не мощені.

Саме таким місто над Стиром вступало в нову для себе добу, коли його господарями стала адміністрація Другої Речі Посполитої. Цей період життєдіяльності Луцька й досліджують автори монографії «Міжвоєнний Луцьк: суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919—1939 рр.)», доктор історичних наук Анатолій Шваб і кандидат історичних наук Галина Малеончук.

У цей проміжку часу — лише два десятиліття — Луцьк знову став воєводським центром досить розлогої території, що включала майже всю сучасну Волинську та Рівненську області, за винятком окремих їхніх північних земель, а також Кременеччину, що на Тернопіллі. Місто розвивалося, змінювало своє обличчя.

Колона демонстрантів на вулиці Ягелонській на честь чергової річниці проголошення незалежності Польщі 11 листопада 1937 року.

Для потреб урядовців на вулиці Листопадового повстання (нині — Шопена) виросли котеджі так званої урядової колонії, а на північно-східній околиці — офіцерської колонії. Будувалися і приватні будинки та магазини. Саме в міжвоєнний період було зведено приміщення Польського (донедавна Національного банку України) та Земельного (колишній Будинок офіцерів) банків, Окружного земського відділу (тепер — Волинський краєзнавчий музей). Тоді ж було споруджено добротні будинки сучасного поштамту і колишньої Центральної каси спілок рільничих (Волинська філія ВАТ «Укртелеком) на вулиці 3-го травня (теперішній Кривий вал). Вулиці замощувалися п’ятикутними або квадратними бетонними блоками, так званою трилінкою, подекуди вони збереглися й досі. У місті вперше запрацювали водогін і каналізація. В 1929—1932 роках проведені меліоративні роботи в заплаві Стиру і насипано дамбу, що захистила цю територію від повеней. Нині тут Центральний парк культури і відпочинку імені Лесі Українки.

У цій колишній монастирській будівлі, що біля Свято-Троїцького собору, розташовувалась адміністрація Волинського воєводства.

Колишня головна хранителька фондів Волинського краєзнавчого музею, нині покійна Наталія Пушкар, називала оті два міжвоєнні десятиріччя золотим періодом в історії Луцька. І завжди мала опонентів. По-перше, і це видно з книжки, місто в той час економічно розвивалося надто повільно. У ньому не збудовано жодного підприємства. Хіба що невелику дизельну електростанцію потужністю 300 кВт на вулиці Світлій (тоді Електричній). Про неї, до речі, у книжці не згадано. У місті був високим рівень безробіття. Не назвеш зразковим і вирішення національного питання. Викладання в школах велося переважно польською, мовою діловодства в установах була виключно польська. Переслідувань зазнавали українські організації, зокрема «Просвіта», яку врешті закрили. Не відчувалося симпатій і до єврейського населення, яке наприкінці 1930-х років у Луцьку становило понад 50 відсотків. Влада всіляко сприяла еміграції євреїв у Палестину, запроваджувала певні обмеження на підприємницьку діяльність.

Саме на цей період припадали гучні політичні процеси над членами Організації українських націоналістів та КПЗУ.

Попри всі намагання міської влади зробити Луцьк ошатнішим розхристане російське минуле довго не відпускало його. Відсутність каналізації і центрального водопостачання негативно впливали на санітарний стан міста, через що виникали епідемії тифу, дизентерії, загрозливо високою була захворюваність на туберкульоз. Саме тому влада міжвоєнного Луцька велику увагу приділяла поліпшенню благоустрою. Зокрема кожен власник або користувач нерухомості мусив утримувати в належному стані половину ширини вулиці, що прилягала до будинку, тротуари та систему відведення дощової води. Чистими мали бути подвір’я, підвали, горища, туалети, смітники, зливи нечистот, що їх спільно використовували мешканці. У будинках без каналізації, а її проклали в Луцьку лише в 1934—1936 роках, передбачалася наявність щільно закритого зливу для нечистот, розмішеного не менш як за десять метрів від колодязя і двох(!) — від сусіднього будинку. Уявіть, який вигляд це мало б сьогодні! Але порівняно з періодом, коли Луцьк мав російське підпорядкування, це був небачений прогрес. Адже в дореволюційному Луцьку центром міста могли прогулюватися свині. Міська дума навіть прийняла рішення відловлювати їх і розміщувати в спеціальних вольєрах. Один з них був неподалік православного собору, другий — поблизу замка Любарта.

У книжці багато місця приділено стану освіти в тогочасному Луцьку, подається перелік навчальних закладів. Показово, що в 1921 році лише 63,2 відсотка населення Луцька могло читати, в іншому воєводському центрі Любліні цей відсоток був ще меншим — 62,6. Обидва міста до революції були на території Російської імперії. Тим часом у Станіславові (тепер — Івано-Франківськ), який до цього був в Австро-Угорській імперії, майже 80 відсотків населення вміло читати.

Приміщення збудованого у 1930-х роках поштамту успішно слугує лучанам і сьогодні.

Отже, росія залишила після себе непривабливий спадок.

У книжці також досліджується діяльність єврейських, польських, українських, чеських громадських організацій. Цікаво, що в 1926 році в місті проживало 28 266 осіб, з них 59,9 відсотка були євреями, 23,57 відсотка — поляками, 11,3 — українцями. У місті проживали також росіяни, німці, чехи, караїми. У подальшому відсоток єврейського населення дещо зменшився, частково за рахунок еміграції в Палестину, але здебільшого через приєднання до Луцька кількох сіл, де переважало українське та польське населення.

Значне місце в монографії приділено культурі й спорту. Саме в міжвоєнний період у Луцьку створено два професійні театри, відкрито музей, збудовано стадіон.

Книжка «Міжвоєнний Луцьк» добре ілюстрована, містить безліч різноманітних таблиць, подає календар головних подій міжвоєнного Луцька, а також іменний покажчик. Вона, безумовно, стане корисною для науковців та всіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Волинська область.

Фото з відкритих джерел.