Традиційно в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави покладають квіти до Національного меморіального заповідника «Биківнянські могили».

«Биківнянська трагедія» — саме таку назву має книжка відомого історика, полковника юстиції Андрія Асмуса, який провів велику роботу зі встановлення осіб, які стали жертвами політичних репресій, розстріляних і таємно похованих у биківнянському лісі. В ній наведено документальні дані про людей, які були без суду та слідства закатовані в застінках НКВС. Серед них є і чимало колишніх мешканців Київщини.

Про трагічну долю родини Драпеїв — батька та сина із села Майданівки Бородянського району — автору цих рядків розповіли їхні родичі.

У 1937 році в цій родині сталося лихо — через необережне поводження з вогнем згоріла їхня хата. Через кілька днів син поїхав у районний центр оформлювати страховку. Отримавши кошти, зустрів знайомих, випили по чарчині. Слово за слово — і молодший Драпей мав необережність у цій компанії висловити вголос свої думки про радянську систему і запитував: чому ми так погано живемо при радянській владі?

Приїхавши додому, він не надав значення сказаному, навіть у жахливому сні не міг уявити собі подальші події... «Відповідь прийшла вночі у кованих чоботях». «Чорний воронок» з офіцером НКВС і солдатами під’їхав пізно вночі. Молодика забрали сплячого з ліжка, не пред’являючи йому жодного документа про арешт і не пояснюючи причини.

Батько висловив своє невдоволення, за що, мовляв, невинну людину забираєте? Якщо б міг знати батько, що сказані слова обернуться проти нього і тим самим він собі підпише смертний вирок. Але на той момент ніхто з родини Драпеїв не міг повірити в найгірше.

Втішала думка, що сина відпустять... Наступного дня вже все село знало, що вночі заарештували сина Драпея. Наступної ночі приїхали вже по батька... Їх обох розстріляли через кілька тижнів. В один день. Без суду та слідства, безпідставно засудивши за політичною статтею. З архівних документів: Драпей Михайло Францович, 1915 р. н. Драпей Франц Станіславович 1876 р. н. заарештовані за постановою «вищої двійки» від 26.11. 1937 р. за ст. 54-6 (шпигунство) КК УРСР. Розстріляні 07.12. 1937 р.

Про скоєне родичам і близьким розстріляного в’язня не повідомляли, і вони упродовж багатьох років розшукували своїх рідних. Відповідь була одна: за скоєний злочин «засуджений» до 10 років позбавлення волі без права листування.

Люди сподівалися, чекали, минали роки, а повідомлень не було.

Ніхто не хотів казати їм правду про те, що через кілька тижнів (навіть днів) після арешту за сфабрикованою справою людина була розстріляна в тій самій в’язниці, де перебувала під арештом...

За ніч, як свідчать офіційні документи, розстрілювали до 200 осіб. Трупи, накриті брезентом, вантажівкою везли у биківнянський ліс. Кровавий слід простягався від будинку (колишній Жовтневий палац), у підвалах якого виконували вирок, до биківнянського лісу.

Минули десятиліття, доки родичі Драпеїв отримали повідомлення про посмертну реабілітацію батька та сина... Безвинно розстріляних... Їх зарили у биківнянському лісі.

Мільйони людей рішеннями сталінської влади було безпідставно оголошено «ворогами народу», страчено фактично без суду і слідства, приречено на муки та голодну смерть у таборах чи на засланні. Репресій зазнавали, як правило, найбільш обдаровані, працьовиті й соціально активні громадяни. З кожним роком залишається дедалі менше живих свідків того лихоліття.

Наш обов’язок — берегти їхні спогади, передавати нащадкам правду про минуле, гідно вшановувати загиблих співвітчизників.