Йому лише 27 років. Олексій Краснощоков народився після аварії на ЧАЕС у Києві 25 жовтня 1986 року. У дитини була аномалія розвитку нижніх кінцівок. Як пояснили генетики, саме катастрофа стала причиною цієї вади. У перші п’ять років свого життя він пережив вісім операцій. Та завдяки професіоналізму хірургів Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» почав ходити. Це відкрило йому можливість до повноцінного навчання і спілкування з іншими дітьми. Усього того, що він пережив за 27 років, вистачило б, напевно, на два життя, адже хлопець відчайдушно боровся за можливість нормально ходити, бігати. Та наразі у нього цю можливість можуть забрати...

Ось що розповідає про свої поневіряння Олексій Краснощоков:

«Моя вада вимагала не тільки хірургічного, а й технічного втручання, а саме: виготовлення протезів. До дванадцяти років я користувався вітчизняними виробами під назвою «тутера», а потім компанія ПП «БІО» запропонувала мені виготовити сучасний виріб за німецькими технологіями. Вартість його була дуже висока, але оплату взяли на себе німці. У Німеччині школярі відмовлялися від обідів і здавали гроші для того, щоб я міг ходити. Ці вироби відкрили переді мною необмежені можливості. І на даний момент я маю вищу освіту за спеціальністю економіст підприємств, а також здобуваю другу спеціалізацію за напрямом маркетинг, працюю у страховій компанії, займаюся спортом і веду повноцінне життя.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 року №321, я маю право на отримання виробів принаймні кожні 2,5 року — це максимальний строк експлуатації ортезів нижніх кінцівок. Останні вироби я отримав чотири роки тому, і ось уже два роки я не можу зрушити з місця питання свого протезування, оббиваючи пороги державних інстанцій і стикаючись із цілковитою байдужістю державних службовців. Додатково хочу зазначити, що такі постанови змінюються дуже часто і раніше я мав право на отримання двох пар виробів на чотири роки, як працюючий інвалід. Якби мені було лише 18 років, німці продовжували б забезпечувати мене необхідними виробами. У підрядника, який виготовляє мої протези, є троє замовників-дітей, яких і нині забезпечують німці. Вдумайтеся: німці! Чому в них є кошти і свідомість для забезпечення українських інвалідів протезуванням, а в українських державних мужів — ні? І це за того, що прості громадяни сплачують податки, які виділяються з державного бюджету на потреби таких людей, але куди вони йдуть далі — таємниця, якої ніхто не знає.

Мої вироби є поєднанням ортезу і протезу, адже ноги в мене є, але вони недорозвинені, із функціональним укороченням майже 20 сантиметрів. А це означає, що мені потрібен ортезо-протез, який було виключено з номенклатури протезно-ортопедичних виробів, відповідно підрядник не має законних підстав для виготовлення такого виробу. У зв’язку з цим ми подали клопотання до Міністерства соціальної політики влітку 2012 року, щоб передати мою справу на експертну комісію ПО «Укрпротез» щодо визначення необхідності виготовлення протезно-ортопедичних виробів підвищеної складності та їх вартості (Наказ ПО «Укрпротез» №206 від 12.10.2011 р.).

13 травня 2013 року я написав звернення до заступника Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів С. Куніцина. Справа зрушила з місця, за що я вдячний Сергію Володимировичу. До мене прийшли спеціалісти ПО «Укрпротез», попросили заповнити заявку на виготовлення виробів і обіцяли вирішити питання. Але вже вдруге представники ПО «Укрпротез» не зробили нічого, адже вже кінець року, а моє питання так і не вирішується. 5 вересня 2013 року я написав два звернення: перше — голові виконавчого комітету ВСГО «Конфедерація громадських організацій інвалідів України» В.В. Карпенко, друге — урядовому уповноваженому з прав інвалідів О.В. Журавку. Відповіді на ці запитання я чекаю й досі.

Керуючись статтею 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», а також постановою Кабінету Міністрів України, що зазначена вище, я не бачу підстав для відмови мені в належному протезуванні, а тим паче в нехтуванні моїми проблеми з боку окремих службовців ПО «Укрпротез». Неофіційно чиновники намагаються зменшити кількість і якість матеріалів, що використовуються під час виготовлення виробів, що зробить їх не-

придатними до експлуатації. Але я хочу отримати якісний виріб за технологією, яку використовували й раніше, а не просто чавунний протез, який дасть змогу мені лежати вдома, очікуючи на пенсію від держави. Усі матеріали стосовно технологічних особливостей виготовлення протезу, а також вартості готові надати працівники ПП «БІО». Я готовий прийти й особисто пояснити суть проблеми, пройти чергову безглузду медичну комісію, наче в мене можуть вирости нові ноги. На жаль, ніхто так і не захотів звернути увагу на мою ситуацію, тому мені залишається лише намагатися максимально висвітлити її перед громадськістю. Якби я міг, я заплатив би за ці вироби самостійно, а не принижувався, очікуючи виконання моїх законних прав. На жаль, через високу вартість у 32 тисячі гривень я не маю змоги придбати ці вироби за власний кошт.

У моїй історії багато запитань, які стосуються не лише мене, а й багатьох інших.

Мені дуже хочеться дізнатися від тих, хто вирішує нашу долю, чому іноземці піклуються про наших дітей більше, ніж ми самі? Невже нашій державі вигідно мати не соціально активного, працюючого інваліда, а лежачого вдома хворого, який живе за її рахунок, чому державні кошти виділяють, але вони не потрапляють до кінцевого споживача, за що платять податки прості громадяни?»

Ця чорнобильська дитина, яка вже стала дорослою і повноправним громадянином нашої держави, глибоко проаналізувала і на собі відчула проблеми протезної галузі. Ті питання, які порушив Олексій Краснощоков, сьогодні озвучують його колеги по нещастю в різних інстанціях. Та чиновницька рать не поспішає їм допомагати, нехтуючи Указом Президента держави. Але дуже хочеться, щоб знайшлися небайдужі люди і допомогли самому Олексію, таким, як він. Адже він ще вірить у добро і справедливість, і шкода буде, коли до нього прийде розчарування.

P.S. Редакція сподівається, що міністр соціальної політики України пані Королевська не залишиться байдужою до ситуації, в якій опинився Олексій Краснощоков.