Очищення зерна на стаціонарній насіннєочисній машині «Петкус».

Коли після жахливих картин розбомблених міст і смертей, заподіяних російськими нелюдами, бачиш гору збіжжя, цей згусток життя, то відчуваєш надію, відчуваєш, що все-таки здоровий глузд переможе, що сатана буде горіти в пеклі. Україна годує світ — це не просто пафосний вислів, це правда. Погляди людства нині прикуті до України, до Одещини. Тут відбувається глобальний герць життя і смерті, світла й темряви.

Отже, наша розповідь про зерно та «зернову угоду».

Державне підприємство «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» розташовано в Біляївському районі Одеської області. Керівник господарства, знаний в Україні та світі хлібороб Михайло Семеніхін розповідає, що підприємство існує вже 90 років. Має дві тисячі гектарів землі. Щороку господарство виробляє більш як дві тисячі тонн насіння високих репродукцій — еліта, супер-еліта. Михайло Павлович розповідає: «Продаємо по всій Україні, скрізь нас знають. До війни реалізували й за кордон. Основні культури: озима пшениця, озимий та ярий ячмінь, соняшник, кукурудза, багаторічні трави — 11 культур, за якими ми ведемо насінництво.


Керівник ДП «Дослідне господарство «Експериментальна база «Дачна» Михайло Семеніхін.

Як сказав наш Президент — війна стосується кожного. Війна є війна. У нас — свій трудовий фронт. У нас залишилася приблизно третина людей. Звичайно, змінилися ціни. Вони збільшилися на необхідні нам речі — добрива, пальне. А на продукцію ціни не зростають, а навпаки навіть трохи впали. Ми не можемо порушувати технологію — бо буде не насіння, а просто зерно. Цього року нам допоміг квітневий дощ, ми вже завершили жнива.

Озимого ячменю зібрали по 41,2 центнера з гектара, ярого ячменю — по 37 центнерів і пшениці по 49,1. Нам не вистачає людей, тому працюємо багато — вдень і вночі. Нині обробляємо насіння, щоб зробити сертифікацію.

Отримуємо хороші відгуки від покупців. У нас є сорти для всіх кліматичних зон України — степу, лісостепу, Полісся... Є низькорослі, є інтенсивні... Наприклад, сорт «Катруся» для півдня дав нам по 73 центнери, а сорт для лісостепу — на 10 центнерів менше. Деякі наші сорти потенційно можуть давати по 120 центнерів. З другого боку — не такий уже й великий урожай. Аби дали добрив, то було б за 100. Не вистачило коштів.

Раніше аміачна селітра коштувала 7—11 тисяч гривень за тонну, а з початком широкомасштабної війни ціна піднялася до 39 тисяч гривень. Наразі впала до 30 тисяч. Але ж розумієте — 11 тисяч і 30 — то велика різниця для нас. І солярка теж недешева. І ми сьогодні розуміємо — купиш добриво, не вистачить на солярку. Також згідно з технологією не можемо не проводити захист рослин. Попри всі ці умови ми розуміємо, що треба жити й працювати і чекати миру на наших умовах».

Михайло Павлович розповідає далі: «У мене вже 56 років трудового стажу. Моя дружина — зоотехнік-селекціонер. У нас троє дітей. Мені досі важко говорити, як згадую ту першу ніч з обстрілами, коли ми їх почули. Онуку тоді було два роки, ми, звісно, були налякані. А ці останні обстріли Одеси... Страшно стало, як тоді — в лютому 2022-го.

Ми пережили дуже важку зиму. У нас є і тваринництво — корови й свині. І коли почали бомбити електростанції — електрика то є, то немає. Насоси виходять з ладу. Тварини без води. Я був з людьми з ранку до вечора. Бо як не буду там, то розумію, що люди розбіжаться. Нам багато не треба, дайте нам у спокої працювати. Я дуже люблю українську шевченківську мову. Вона співуча. Я своїй дружині, з якою ми разом уже 54 роки, освідчувався українською мовою, незважаючи на те, що закінчив російськомовну школу. І в технікумі навчався російською. Мені нині дуже до вподоби, що майже вся Україна говорить рідною мовою. І онук йде спати й каже нам «На добраніч» і англійською «Гуд найт».

Ми виробляємо насіння, отримуємо заявки від агропідприємств. Хотілося б, щоб сіяли добрим насінням, щоб держава підтримала селян. Отримати з гектара тонну пшениці чи п’ять? Було таке раніше, що держава давала дотації.

Тому що закуповують нині менше, а ділки хочуть купити за безцінь. Але як нам бути? Ми тільки за перше півріччя сплатили три мільйони платежів у бюджет держави.

Ми зберігаємо в себе також страховий фонд зерна. У Селекційно-генетичному інституті тільки озимої пшениці 60 сортів, плюс ячмені. У нашому господарстві в обігу — приблизно 30 сортів пшениці. Ми їх зберігаємо.

Наука на місці не стоїть. У 1970-х роках по 25 центнерів збирали, а сьогодні — по 120. Селекціонер академік Микола Литвиненко багато зробив. Головне нині для нас — зберегти напрацьоване. Селекційно-генетичному інституту теж уже сто років, досвіду дуже багато.

Щодо «зернової угоди» думаю, що труднощі якісь будуть. Але ми переживали й не такі ситуації. Упевнений, що знайдуться виходи.

Я думаю, що світ повинен вплинути на російських безумців і відкрити Одеський порт. Так не може бути, щоб одна людина ставила світ на межу голоду. Україна — це житниця, вона завжди виробляла багато зернових. І може ще більше давати в разі створення належних умов».

Алла Стоянова — директор департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної військової адміністрації розповідає, що в Одеській області майже 1 мільйон 200 тисяч гектарів землі, які щорічно засіваються різними культурами.

Алла Андріївна зазначає: «Найпосушливішим роком був 2020-й, найприбутковішим — 2021-й. У 2021 році ми зібрали п’ять мільйонів тонн зерна, а в 2020-му — ледве — 2,5 мільйона. У 2022 році — три мільйони тонн, це була перша збиральна кампанія в умовах воєнного стану. Була розгубленість, не були зрозумілі шляхи постачання, «зернова угода» з’явилася пізніше. Ми почали розробляти альтернативні шляхи вивозу зерна на експорт через дунайські порти. У лютому 2022 року експорт було призупинено, у березні майже 200 тисяч тонн ми зробили, в квітні — приблизно 700, далі — мільйон, у червні — два мільйони тонн. Це переважно через дунайський напрямок. Тоді «велика вода» ще не працювала. Потім, коли запрацювала угода, ми почали збільшувати експорт. І взагалі найкращі можливості були в перші півроку дії угоди. Ми дійшли до 7,5 мільйона тонн зерна на місяць через чорноморський напрямок. Бо жоден порт не зможе стільки експортувати як «велика вода» — тобто порти Чорного моря: Одеса, Південний і Чорноморськ.


Директор департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної військової адміністрації Алла Стоянова.

Цього року «зернова угода» працювала з потугами. Ми розвивали свої спроможності через дунайські порти й дійшли до 2,5 мільйона тонн. Після російських ударів по портах процес зупинився. Але ж аграрний виробничий процес залежить не тільки від погодних умов. Зерно має бути вчасно зібране й посіяне. Сьогодні ми вже вдруге збираємо врожай в умовах війни. Через два тижні на Одещині стартує посівна кампанія 2024 року. Попри будь-які обставини аграрії мають рухатися далі. Нині ми вже закінчили жнива і за прогнозами маємо отримати чотири мільйони тонн ранніх зернових, зернобобових і пізніх, мається на увазі кукурудза. Ворог може здійснювати також обстріли й дунайських портів. Вони про це вже публічно заявили. Але держава вживає заходи. У бюджеті передбачено 20 мільярдів гривень для страхування тих суден, які працюватимуть в умовах небезпеки.

Сьогодні триває робота задля поновлення або морських, або налагодження нових шляхів експорту нашого збіжжя. І я більш ніж впевнена, що проблему буде розв’язано. Бо для України це дуже важливо. Ми аграрна країна.

Понад 50% нашої валютної виручки — це аграрна. Ми вирощуємо в п’ять-шість разів більше зерна, ніж споживаємо. Наприклад, у 2021 році країна зібрала 107 мільйонів тонн, спожила 20; 2022-го — відповідно 67 і 18. Усе решта — це наш експорт. Ми забезпечені продовольством. Уся інша продукція — це наші гроші для наступного циклу виробництва аграрного сектору, для забезпечення оборони. Для світу наше зерно — це глобальна безпека. Тому що продовольчий баланс з кожним роком зменшується внаслідок кліматичних змін, війн. А популяція людей збільшується. В 2022 році населення планети сягнуло восьми мільярдів. Є економічно сильні країни, які можуть купити зерно, а є такі, які неспроможні себе прогодувати. Є світові програми забезпечення таких країн, є світові індекси голоду. 2021-го 46 країн опинилися на межі голоду, а в 2022 році ця кількість сягнула 70 держав. Майже 800 мільйонів землян лягають спати голодними. Є така страшна цифра, що 2021 року понад три мільйони дітей не вижили від голоду».

Алла Андріївна зазначає, що ці маркери показують, що українське зерно справді годує світ. Світові гравці це розуміють і вони робитимуть усе, щоб наше збіжжя дійшло до споживача.

Очільниця аграрної галузі Одещини Алла Стоянова розповідає далі: «Ну, а у виробництві ми маємо також і проблеми. Це нестача людського ресурсу. Хоча найменше людей з аграрного сектору виїхало за кордон. Чоловіки із села знаються на техніці — комбайнах, тракторах, обладнанні. Вони також є патріотами, йдуть захищати країну в ЗСУ і вони найкраще опановують танки, іншу військову техніку.

Аграрна галузь має трьох ворогів — це росія-агресор, від якого Україна захищається. Ми маємо кліматичні зміни, які завдають великих втрат сектору, ну, і от — нестача людей. Наші жінки вже починають опановувати комбайни й трактори. Ну і, звісно, нестача фінансів. Державна підтримка є, сектор її відчуває. Є міжнародна допомога, нам дають безплатні добрива. Але підтримкою може скористатися великий та середній бізнес. Для малого це складно, бо в нього не той об’єм виробництва, не ті обороти.

Також скажу окремо про Каховську катастрофу. Нещодавно мені довелося брати участь у міжнародній конференції щодо її наслідків. Це трагедія і на національному, і на світовому рівні. Вона пришвидшує опустелювання земель. Навіть без цього в нас були прогнози, що до 2040—2050 року дві третини земель можуть перетворитись зі степу на пустелю. Але знищення Каховського водосховища — це велика площа без води, не буде випаровування, не буде зрошення: значить — пришвидшиться посуха. Це впливає на весь південь України. Експерти кажуть, що ГЕС і водосховище насправді можна відбудувати за три-чотири роки. Але відновити екосистему, ґрунти... Чи можна буде щось на них вирощувати? Тому що там були пестициди, хімікати, наслідки прильотів дронів, ракет. Науковці кажуть, що така зброя настільки забруднює землю, що вона вже не здатна до відновлення. Уже навіть не кажучи про екосистему фауни, рибного помислу. Потрібні роки для її відновлення.

Але попри все жодне фермерське господарство на Одещині не закрилося. Навпаки — маємо 59 нових підприємств. Також відчуваємо відповідальність за вирощування баштанних культур та овочів унаслідок Каховської трагедії. Ми повинні підтримувати сусідів — Запоріжжя, Миколаїв, Херсон.

Сподіваємося, що одеським кавуном цього року буде ласувати вся країна».


Агроном Євген показує зерно, готове для очищення й сертифікації.

Фото автора.