Коза — символ перспективи і достатку

 

Звісно, у більш вигідному становищі козячі ферми з поголів’ям від 100 до 200 голів, що мають можливість налагодити випуск не лише молока, а й продукції переробки. Приміром, адигейський сир та бринзу продають по 150—180 грн. за кілограм, масло — по 300—350. Попит на козячу продукцію вже привернув увагу до козівництва підприємливих українців. Навіть тих, які раніше не мали справ ні з тваринництвом, ні з сільськогосподарським бізнесом.

Прикладом успішного господарювання в Україні може бути і ферма «Семеро козенят», яка розташована на хуторі Маковецький у Таращанському районі Київської області. З’явилася вона кілька років тому на базі племінного кінного заводу. Спеціалізується на виробництві козячого молока й делікатесних сирів — для Києва й області — за традиційними рецептами Греції та Німеччини.

Собівартість козячого молока, розповіла власниця господарства Ірина Дем’янюк (на знімку), набагато вища, ніж коров’ячого. Адже коли розпочинала свій бізнес, в Україні племінне козівництво як галузь сільського господарства просто не існувало. Поголів’я потрібно було завозити з-за кордону. А високу вартість козячої продукції, щоб мати можливість вигідно її реалізувати, завжди доводиться підкріплювати якістю. Тому — відсутність будь-яких добавок і стимуляторів із самого початку розглядається як один з основних чинників.

— Ми дотримуємося правил органічного тваринництва й органічного виробництва, — каже співрозмовниця. — Більшу частину кормів вирощуємо самі — без пестицидів, не застосовуємо гормони, антибіотики. Є запас гною — іде на поля. У виробництві не використовуємо антибіотики — у нас розроблений раціон кормів — це зернові, своє сіно, солома. Купуємо в достатній кількості соковиті корми. Всі тварини на вільному випасі, а наявність власних пасовищ дає можливість забезпечити отару кормами, які отримані без використання синтетичних добрив, пестицидів. Наші пасовища розташовані уздовж берегової лінії водойм і віддалені від сільськогосподарських полів. Навіть взимку кози вдень виходять на прогулянку. Мені один з наших співробітників усе казав раніше: «Ірино Русланівно, ви що, не розумієте — над вами все село сміятиметься. Кози взимку не пасуться!» Але ж поклади їй сіна, соломки — вона буде «пастися» на свіжому повітрі під зимовим сонечком...

 

 

За роки свого господарювання Ірина Дем’янюк, яка до переїзду на хутір працювала у Києві, багато чого навчилася. Здається, про кіз та молоко знає ледь не все.

— Коли я купила ферму, — пригадує співрозмовниця, — починала з двох-трьох кізок. Мало. Потім викупила племінне поголів’я — 35 кіз. Їздила за кордон, училася там, в інших господарствах в Україні. Довелося штудіювати все з нуля — зоотехнію, ветеринарію по козах, тому що фахівців у цій справі знайти складно. Спеціалістів — таких, щоб запросити на ферму й організувати роботу за наукою — три-чотири роки тому, можна сказати, взагалі не було. Ми один в одного потихеньку вчилися. Нині доросли до племрепродуктора з розведення кіз зааненської породи. З 500 голів, які тут утримуються, майже 90 відсотків — чистокровні зааненські.

Ірина Дем’янюк сама контролює на фермі всі цикли виробничого процесу. Освоїла навіть тонкощі лікування:

— Не казатиму, що тварини ніколи не хворіють. Трапляється. Але максимально намагаємося обходитися народними засобами. Це та сама горілочка з цибулею, якщо раптом шлунок став. І лікарські трави — у принципі ті самі, що й для людини. Обов’язково раз на рік вакцинуємо нашу худобу — робимо комплексне щеплення від туберкульозу, бруцельозу та сибірки. А також боремося з паразитами: і народними методами — регулярно даємо сире гарбузове насіння, полин, відвар із квіток пижма, і, за потреби — медичними препаратами. До речі, нам дуже допоміг наш головний ветлікар району Котенко Сергій Антонович, котрий навчав крок за кроком усіх заходів, які обов’язкові. Дуже важливо — підтримка від людей, з якими ти працюєш, котрі проявляють інтерес і ініціативу. Не просто так — є там козина ферма, ну й добре. А які дійсно з інтересом підтримують тебе.

 

 

— Козяче молоко, — продовжує ділитися досвідом жінка, — може зберігатися взимку не пастеризоване — просто охолоджене 5—7 і навіть 10 днів. Воно не скисне. Наскільки в перший день корисніше, ніж у десятий — не можу сказати, таких досліджень ми не проводили. Але молоко буде ще свіже. Пастеризоване молоко гарантовано зберігається 7 діб. Узимку —навіть довше, самі досліджували, але є нормативні акти, а там вказано 7 діб і крапка. Але у жодному разі його не допустимо переморожувати — якість одразу падає. Для переробки козиного молока необхідно специфічне обладнання, наприклад, не рекомендовано використовувати трубчастий пастеризатор — якщо згорнеться там молоко, вимити його буде дуже складно. Це обов’язково повинна бути ванна. Багато нюансів... Ми самі на собі все випробовуємо і вчимося. Готові до співробітництва, якщо комусь це цікаво. Цікаво не в плані вкласти в нас гроші — ми свої заробимо, а в плані розвитку цієї галузі, розвитку виробництва.

Часто запитують: чому молоко дороге? То я відповідаю, що у нас висока собівартість — до 20 гривень за літр. Дехто вважає — кози, вони пасуться й усе. Ми годуємо кіз голозерним вівсом — звичайний коштує в межах 2,5 тисячі гривень за тонну, а наш — 6,5—8 тисяч, але він краще засвоюється козами. Жирність молока нині 5,8—5,9%. Білок — під 4%. Це свідчить про якість молока, що тварини одержують нормальне адекватне харчування. Заходжу в магазин: вода мінеральна 6 літрів — 24 гривні. 4 гривні літр! Одержуй ліцензію — і клепай! Ціна пластикової пляшки — 20 копійок, воду розлив собі — й усе добре. А як молоко може коштувати стільки само? Потрібно правильно здоїти, правильно охолодити, щоб воно не зіпсувалося. Десь хтось крок уліво-крок вправо — все, молоко накрилося. А взагалі, потрібно дітей привчати до молока. Реклама пива, напоїв, чого завгодно, а про молоко забули. Пригадую, я сама в школі молоко пила — у стаканчики розливали. А пам’ятаєте — у Києві, на Хрещатику, стояв магазин «Гаряче молоко» — шість чи вісім столиків, як у кафе. Узимку заходиш — чашка гарячого молока, бублик, певне, копійок 5 коштував, молоко теж недорого. Це було доступно і школярам, і студентам. Такий кайф, такий драйв. Ідеш там з татом-мамою або із друзями по Хрещатику, бублик і молоко — нічого складного.

 

 

Тепер господарство зі своєю «козячою» продукцією вийшло на рівень, коли її охоче беруть на реалізацію навіть великі супермаркети.

— З «Сільпо» з перевіркою приїжджали, аби на власні очі пересвідчитися, що в мене дійсно кози є. Зацікавилися, звідки це в мене стільки молока? Я їх повела на пасовище, показала, що насправді тримаю 500 голів. Ще плюс козенята. Наступного року, дасть Бог, буде до 800 голів.

Тим, хто воліє займатися дрібним скотарством, власниця ферми радить брати козеня. Каже, що до неї часто телефонують люди, консультуються, що хочуть завести дорослу дійну козу. Я відраджую: «Це однаково, що взяти дорослу вівчарку. Коза хіба що не така агресивна, не покусає».

— Козеня у вас буде як маленький член родини. Воно поруч із вами й виросте, всі ваші радості-лиха переживе, і, як виросте, даватиме молочко таке, як саме потрібно вам. Коза — енергетично дуже чутлива тварина, вона чуйна до людини, до її емоцій, переживань. Тому треба брати козеня. Взяти дорослу тварину, чисто по-людському скажу, це буде не найкращий варіант. По-перше, при транспортуванні коза отримає стрес і ви обов’язково втратите на надоях. Якщо в середньому щодня дає від чотирьох до шести літрів молока, то після переїзду може бути літр-два. Може взагалі нічого не давати. Вони дуже стресонестійкі — кози.

Якщо вже дорослу брати — то покриту однолітку: щоб ви її привезли додому, вона місяць-два ще постояла й народила вам козеня. До того ж не раджу купувати перших-ліпших, які попалися у селі чи на базарі. Краще в перевірених господарствах, де ведеться відбір, дбають, щоб племінні кози були покриті породистими козлами. Бо по селах часто грішать кровозмішенням. Зазвичай козли там нікому не потрібні. В Україні немає досвіду споживання козячого м’яса — дуже маленький ринок, може, 0,05% від усього обсягу м’ясної продукції. Тобто ним ласують хіба що гурмани. Тому козенят-хлопчиків, зазвичай, вирізають. Та буває й по-іншому: коза народила двійко — хлопчика й дівчинку. Козенят залишають, потім цим підрослим козлом покривають сестричку, маму й половину сусідських кіз. При цьому йому в кращому разі півроку — не дозрів. До зими його зарізали. У наступному році від такої кози інша господиня залишила козеня-хлопчика. І так по колу, іде кровозмішення. Кози вироджуються, тому вони дрібні, якщо такі дають два літри молока на день — уже добре.

— Коза дуже чутлива до світлового дня — ми намагалися планувати окоти, навіть лампи розвішували, чаклували із цими козами. Однаково вона відчуває, що зима, похолодання, перестає доїтися. А ближче до весни у нас щодня по 20—30 кіз родять, починають доїтися — і так до останніх чисел грудня. Потім місяць ми сидимо без молока. Яке підприємство захоче на місяць зупинитися?

На запитання, як стати успішним у господарюванні, Ірина Дем’янюк без вагань каже: «Повинно бути бажання, треба мати колектив. Якщо ви думаєте, що просто вклали гроші — купили поголів’я, найняли людей, то дуже помиляєтеся. Так прибутків своїх не побачите. Більшу частину свого часу я проводжу на виробництві — незважаючи на те, що поруч зі мною працює досить гарна команда професіоналів».