Довжанська ТГ створена добровільно

— Вікторе Михайловичу, 22 грудня виповниться чотири роки з того дня, коли було утворено очолювану вами громаду. Вона об’єднала вісім сіл. Якщо озирнутися, що запам’яталося, що було найважче, а що минуло легко?

— Передусім, і про це варто говорити, очікування від реформи справдилися. Адмінреформа позитивно вплинула на посилення спроможності громад. Наша громада — одна з небагатьох в області, яка створена еволюційно. Тобто наші села добровільно висловили бажання жити в одній Довжанській громаді. Щоправда, для цього було проведено відповідну роботу. Добровільний вибір, і це моє глибоке переконання, позитивно впливає і на розвиток громади, і на роботу всієї команди. Виконком, депутати, працівники всіх сфер зацікавлені у продуктивнішій роботі, бо вони насамперед захищають свій вибір. Але це вже психологія...

Хоча на долю усіх громад, одразу після їх створення, випали не найкращі часи (коронавірус, війна, інші виклики), та це той тест, який показав: реформа себе виправдала. І громади, які безпосередньо в зоні бойових дій, і ті, що далеко від лінії фронту, достойно себе виявили у перші дні повномасштабного вторгнення і оперативно реагували на всі виклики, не чекаючи вказівок згори.

Громади — це та сила, яка зцементувала нашу державність. Стала фундаментом для подальшої розбудови сильної і процвітаючої України.

— Отже, було нелегко?

— Легко не дається в житті нічого. Щоб реалізувати будь-який проєкт, треба докласти інколи дуже значних зусиль. Але у громадах, особливо сільських, яких абсолютна більшість, є всі інструменти для досягнення поставлених цілей.

— Тож з погляду пройденої відстані і реалізації закону про територіально-адміністративну реформу як би ви тепер оцінили сам цей процес оновлення місцевого самоврядування, надання йому широких прав і повноважень здійснювати делеговані державою функції?

— Сама реформа вже позитивно вплинула на розвиток громад, але одним із найбільших недоліків є постійна зміна правил гри, які, можливо, спричинені пандемією та, потім, війною. Посилення ролі держави під час війни, звичайно, потрібне... Та ми вже жили в занадто централізованій державі. Після Перемоги, сподіваюся, все повернеться до первісного задуму: акценти змістяться на користь місцевого самоврядування.

Основна проблема гірських сіл — кадри!

— Зрозуміло, що війна не дала завершити реформу. І багато хто вважає, зокрема, що за діяльністю керівництва ТГ потрібен жорсткий контроль... Адже дехто з голів уміло провів роботу з депутатами і сесійно затвердив собі захмарні оклади плюс різні премії й доплати, роздув штати співробітників...

— У процесі створення громади ми зіткнулися з однією з основних проблем сільських та особливо гірських громад — це кваліфіковані кадри. Їх дуже мало, а подекуди немає зовсім.

Попри риторику про високі зарплати ми в цьому плані програємо бізнесу, державним установам тощо. У великих містах прості робітники мають зарплати у кілька разів вищі, ніж наші спеціалісти. А там, до речі, вимоги до роботи не такі високі, як у нас. Та, думаю, дискусія про зарплати триватиме ще довго. Однак наші громади знайдуть можливість залучити і утримати спеціалістів, які працюватимуть на розвиток територій — особливо гірських і сільських. Високою зарплатою також.

— Повернімося до Довгого. Які складові надходжень до бюджету громади?

— Основними наповнювачами, як не дивно, є бюджетні установи. Враховуючи те, що Довге славилося лікувальними установами та кількома великими підприємствами, можна було б подумати, що саме вони наповнюють наш бюджет. Але... Бюджетні установи сплачують ПДФО, а більшість із підприємств, що були у нас колись, працюють не на повну потужність або взагалі закриті. А в 2020 році у нас припинили функціонувати ще й три лікувальні заклади. І це лише у Довгому. У цих закладах працювало двісті медпрацівників... Це, звичайно, відчутно вдарило по бюджету...

Але відрадно те, що під час війни частка надходжень від бізнесу постійно зростає. Незважаючи на безліч проблем, з якими стикаються підприємці, особливо виробничники, життєдіяльність бізнесу не зупиняється. Середній бізнес у нас діє. Навіть у таких умовах — мобілізація, проблеми з енергопостачанням минулої зими — бізнес працює.

Пріоритет — допомога захисникам і турбота про їхні родини

— На які першочергові потреби спрямовуєте більше коштів?

— Основне наше завдання — забезпечити безперебійну стабільну роботу і безпеку комунальних установ та закладів. Зарплата — передусім. Забезпечення теплом, безпекові питання і — минула зима це показала — забезпечення альтернативними джерелами живлення усіх наших закладів — генераторами...

Стабільна життєдіяльність громади — наш пріоритет. Ще одне з першочергових завдань — допомога захисникам і турбота про їхні сім’ї. Ми, посадовці, як і жителі громади, долучаємося до різних зборів... Кожного місяця одноденні заробітки переказують наші працівники, організовуємо благодійні заходи, ярмарки та багато чого іншого.

Але окремо варто сказати про роботу з вимушеними переселенцями, які переважно жили в наших закладах дошкільної освіти. Їх на початку і в середині минулого року було майже дві тисячі. Тепер залишилося 180. А для тих, хто проживав у дошкільних закладах, було створено на базі одного із корпусів лікувального закладу шелтер. Це яскравий приклад того, як у нашій громаді використовуються не тільки бюджетні кошти, а й залучаються ресурси від багатьох міжнародних організацій.

Шелтер у селі Довге — один із тих, які благодійна організація «Людина в біді. Словацька Республіка» підтримала в партнерстві з чеською People in Need Ukraine. Ці організації забезпечили цілісне облаштування меблями і технікою: ліжка, матраци, кухонні прилади, холодильники, пральні машинки тощо. Та перед тим чеська організація Pres hranice E. U. («Через кордони ЄС») провела ремонт будівлі. Тепер тут є всі умови для комфортного проживання. Особливістю нашого шелтера є те, що він відповідає вимогам безбар’єрності та підлаштований для потреб людей з інвалідністю.

— Дороги — це жура і біль. Як справляєтеся з цим?

— Тут треба розділити проблему на дві частини. Комунальні дороги — це відповідальність голови громади, а дороги загальнодержавного значення — відповідальність органів державної влади. Славнозвісний шлях — Свалява — Довге — Липча — була однією з основних транспортних артерій Карпатської України у 1939 році. Цю дорогу державного значення не встигли відремонтувати до нинішньої війни і її стан тепер катастрофічний. Вона потребує (інфраструктура теж) серйозних капіталовкладень.

Сподіваємося (хоча і розуміємо, що війна), що дорога все-таки найближчим часом буде хоча б частково оновлена. Будуть хоча б організовані заходи щодо можливості проїзду на критичних ділянках. Я вже не хочу говорити про те, що від якості доріг значною мірою залежить економічний розвиток громад. Якщо ж брати до уваги те, що через територію нашої громади не проходить залізниця, то від цієї проблеми ми потерпаємо... А от дорогу Довге — Іршава цього року відремонтовано. Це означає, що хоч в одному із трьох напрямків можна проїхати без проблем.

— ПДФО тепер оминатимуть бюджети громад і переказуватимуться до державної скарбниці на найважливіші потреби захисників. Ваша думка?

— Довжанська громада взагалі не мала такого виду надходжень, тому це на нас не вплинуло. Найбільше постраждали ті громади, де були розташовані військові частини, відділи поліції, різні силові структури та їхні підрозділи. Ці громади мали значні надходження — особливо після 24 лютого 2022 року — у зв’язку зі збільшенням особового складу на період воєнного стану. Тепер вони цього не матимуть. Але, незважаючи на те, що громади і так повертали на допомогу військовим значну частину цих надходжень, Верховна Рада ухвалила законодавче рішення: відправляти ці кошти на підтримку ЗСУ.

— Скільки жителів вашої громади воює з окупантами?

— З нашої громади за весь цей час — понад дві сотні воїнів. На жаль, війна — це завжди втрати. Маємо дев’ятьох полеглих і чотирьох, що зникли безвісти від початку російсько-української війни...

...І вулиці носять імена Героя, академіка, Шевченківського лауреата

— Вікторе Михайловичу, Довжанській громаді, погодьтеся, пощастило, що у вас жило, живе й працює багато творчих особистостей...

— Історію чи то держави, чи то громади творять люди. Найвидатніших у всьому світі прийнято вшановувати. Коли я, вже після створення громади, помітив, що у жодному із населених пунктів не вшановано жодного із наших визначних земляків, то обурився. У нас були вулиці Пушкіна, Колгоспна.... Але не було вулиць імені наших визначних закарпатців: академіка Василя Німчука, поета, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня, дисидента і борця за Незалежність України Йосипа Терелі, Мирослава Мисли, який одним з перших віддав своє життя у нинішній війні... Тому ми тепер не тільки згадуємо про них і увічнюємо у назвах вулиць та начальних закладів, а й проводимо різні культурні заходи, футбольні турніри, літературні премії...

З нагоди 70-річчя з дня народження Дмитра Креміня названо гімназію його іменем у рідному селі поета Суха, встановлено меморіальну дошку на школі, де він навчався, названо вулицю, проведено конкурс на здобуття Премії імені Дмитра Креміня. Те саме можна сказати про Василя Німчука. У 2019 році на його честь названо вулицю у його рідному селі Довге. А тепер урочисто встановлено барельєф авторства відомого скульптора Василя Романа і названо його іменем найбільшій навчальний заклад у нашій громаді — Довжанський ліцей. У Приборжавському названо вулицю іменем Мирослава Мисли. Також цього року започатковано дитячий футбольний турнір імені нашого визначного футболіста Івана Шопи. Зовсім нещодавно нам вдалося відновити знаменитий хор «Боржава», яким тривалий час керував відомий композитор Михайло Машкін, автор духовного неофіційного гімну Закарпаття «Верховино, мати моя».

— Отже, відродження хору «Боржава» у цей важкий і скрутний час війни — це, без зайвої скромності можна стверджувати, громадянський подвиг Віктора Симканича і його однодумців!

— Цього року тривала ґрунтовна підготовка до такої події. Проводилися бесіди з людьми, шукали керівника... Проводилися репетиції, формувався репертуар... Нещодавно урочисто відбувся захист відновленим колективом звання «народний». На концерті було багато видатних земляків. Крім пісень Михайла Машкіна та творів із репертуару старої «Боржави» виконувалися й нові пісні. Зокрема, відбулася презентація-прем’єра пісні Ігоря Білика на слова нашого знаного поета Василя Кузана «Чорна плахта» — пісні, яка сподобалася буквально всім і вже має претензії на популярність. Попри війну життя у нашій громаді триває. Ми не тільки працюємо на Перемогу, а й співаємо задля наближення Перемоги!

— У чому бачите потенціал розвитку Довжанської громади?

— Потенціал бачу в людях. Після Перемоги люди зроблять усе, щоб громада стала комфортною, домагалася гармонійного і щасливого життя у добробуті та мирі. Наша перспектива, отже, — люди. Я переконаний: наші люди заслуговують на достойний добробут. Саме для цього і працюємо.

— Незабаром — новий, 2024 рік. Які очікування у вашої громади?

— Очікування одне: переможно закінчити війну. Щоб ми повернулися до нормального життя.

Із досьє «Голосу України»

Віктор Симканич народився 5 квітня 1980 р. в с. Довге.

У 1995-му після навчання у Довжанській загальноосвітній школі вступив до Сторожинецького лісового технікуму, який успішно закінчив у 1999 році. Відтак з 1999 по 2002 роки студіював у Національному лісотехнічному університеті України (м. Львів). Працював лісорубом, помічником лісничого, провідним спеціалістом із захисту лісу ДП «Довжанське лісомисливське господарство». 2004—2008 рр. — лісничий Лисичівського лісництва. 2010—2015 рр. — головний лісничий Національного природного парку «Зачарований край».

З листопада 2015 року — довжанський сільський голова.

22 грудня 2019-го обраний головою Довжанської ОТГ.

Разом з дружиною-педагогом Ганною виховують двох синів і дочку.

Довге
Хустського району,
Закарпатської області.

На знімку: Віктор Симканич (праворуч), художня керівниця Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук і поет-пісняр, уродженець Довгого Василь Кузан.

Фото з архіву автора.