Вона привертає погляди тих, хто приїхав на ПБК, навіть раніше, ніж безбережна морська рівнина. В її тіні так просто відчути недовговічність людського життя. А сувора й карбована краса западе вам у серце назавжди.

Ай-Петринський (із грецького «святий Петро») гірський масив, або яйла (плато) площею понад 300 квадратних кілометрів, починається від Байдарського перевалу, на сході переходячи в Ялтинську яйлу.

Найвідоміша частина масиву — гора Ай-Петрі (1234 метри), що нависає над Алупкою і Кореїзом. Гору ясної днини чітко видно практично з будь-якої точки центру Південного берега Криму. Найбільш вітряна точка України, на якій до того ж зафіксовано максимальну кількість туманних днів. Місце, куди протягнуто канатну дорогу з Місхора. Канатку завдовжки майже три кілометри будували два десятки років, з 1967-го по 1987 рік. В її складі — один із найдовших безопорних прогонів в Європі (1670 метрів). Крім позитива, пам’ятна аварією в серпні нинішнього року, коли 75 людей провели в кабінках на верхотурі майже дев’ять годин.

Можливо, через те, що після аварії минуло небагато часу, обстановка під час підйому була дещо напружена. Уже на станції «Сосновий бір» (канатка складається із трьох станцій, на другій пасажири переходять до іншого вагончика), невисока жінка із блискучими очима, звісно, згадала про нещодавній інцидент. «Невесело тут, напевно, висіти», крізь зуби кинула вона. Поруч нервово хихикнув якийсь мужик, і народ з перебільшеною увагою переключився на красоти пейзажу. Особливим комфортом, до речі, підйом не вирізняється. Набивається у вагончик до 40 людей, біля вікон місця не вистачає, до того ж скло явно не завадило б помити. Коли 15-хвилинна подорож завершилась, усі залишали кабінку з помітним полегшенням.

Але всі незручності шляху з лишком компенсуються шикарним видом із вершини. Увесь ПБК як на долоні, до самого Аю-Дагу. Під ногами пропливають хмари, а вдалині, біля самого обрію, видніється силует корабля.

Знавці, до речі, рекомендують перед підкоренням Ай-Петрі стежити за погодою (за сильної хмарності ви нічого, крім цих самих хмар, з вершини не побачите), і не забувати теплі речі.

Незабаром впадає у вічі купа будов, що утворюють дивну суміш базару з їдальнею. Крім неабиякої кількості яточок зі східними спеціями та сувенірами, решта місця біля верхньої станції канатки заставлена закладами «общепита».

Ще внизу, чекаючи вагончик, звернув увагу на нав’язливу відеорекламу одного з ресторанів. «Невже на Ай-Петрі робити немає чого, крім як черево набивати?». Творці відеошедевра в цьому твердо впевнені, підштовхуючи тебе до обжерливості ще біля підніжжя.

Через якийсь час перед мандрівником постає питання повернення на грішну землю. Варіантів три. Або заплатити ще 65 гривень за квиток на канатку (внизу оплачується дорога в один бік). Або скористатися послугами жвавих хлопців—водіїв маршрутних таксі (ціна питання та сама, дорожче беруть за екскурсійний спуск із заїздом до водоспаду Учан-Су). Або вирушити в дорогу назад пішки просто зарослими лісом схилами гори.

Добре, що стежок униз вистачає. Найбезпечнішою вважається та, що веде до Кореїза, якою іноді гасають екстремали-велосипедисти. Шаленості хоробрих співаємо ми пісню. Там навіть пішки подекуди спускатися слизько. Особливо після дощу.

Але краса божественна. Вікові сосни сусідять із цілими розсипами молоденьких паростків. Із-за каменю кокетливо визирають ніжні сині квіти. Між струнких рядів дерев раптово виринають шикарні панорами Ялти чи Місхора. Кам’яні брили перемежовуються глибокими ярами. А повітря, пронизане ароматами хвої та легким бризом із моря, огортає тебе чарівними обіймами сильфіди.

І так усі дві години спуску.

Ось уже чути звук і доноситься сморід машин з Південнобережного шосе. Дедалі частіше зустрічаються сліди перебування людини у вигляді кострищ і порожніх пляшок.

Ми повертаємося з гірничо-лісової казки в реальність, несучи із собою часточку царственого подиху Ай-Петрі. Гори, що була на цій планеті задовго до нас, і буде тут, коли нас давно не стане.

Місця, що дає сили жити й любити мати-землю ще сильніше.

Фото автора.