Понад 8 340 повнокольорових і чорно-білих номерів газети «Голос України», на шпальтах якої з 1 січня 1991 року журналісти парламентського видання щоденно інформували читачів про найголовніші події країни і зарубіжжя, аналізували тенденції суспільного розвитку з метою прогнозування майбутнього країни, досліджували заборонені в радянський час теми сталінських репресій, Голодомору, УНР і УПА, відкривали невідомі сторінки нашої історії, а ще добрі півсотні книжок, в які переростали ці дослідження, — такий далеко не повний творчий доробок колективу часопису. 

За більш ніж 30 років свого існування газета стала, образно кажучи, літописцем епохи й активним учасником усіх державотворчих процесів, що відбувалися й відбуваються: від проголошення незалежності України та створення самостійної української держави під синьо-жовтим прапором, всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991-го, який підтвердив бажання українців жити у власній країні, і виборів першого в історії Президента, всіх Майданів, на яких гартувалася нація, до сьогоднішніх днів.

Саме газета «Голос України» спільно з партнерами, серед яких Предстоятель ПЦУ Блаженнійший Епіфаній, доктор юридичних наук, головний редактор загальнонаціонального юридичного журналу «Право України» Олександр Святоцький та інші, виступила з обґрунтованою ідеєю встановлення в Україні Дня Української Державності, який було проголошено указом Президента від 24 серпня 2021 року. Цій пам’ятній даті, яка покликана нагадувати світові про те, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки — у середньовічній державі Русь, центром якої був Київ, передувала кропітка багаторічна робота авторського колективу газети й істориків, що виступали на сторінках видання. Це і проведення у стінах редакції круглих столів «Україна-Русь: тисячолітня традиція державотворення», «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку», «Скарбниця пам’яток українського права» — правова спадщина української держави (до 1000-річчя, вокняжіння Ярослава Мудрого)», а ще підготовка сотень статей-досліджень. Уже їхні заголовки багато говорять про зміст публікацій: «Україна — Русь: тисячолітня традиція державотворення», «На-ша державність — це не збіг обставин. Вона — назавжди», «Віра і духовність — першопровісники української державності», «Галицько-Волинське князівство — продовжувач держави «Руської землі», «Українська козацька держава: носій ідеї непідлеглості», «Ідея державності від Закарпаття до Криму і Зеленого Клину», «Самостійна, суверенна, неподільна — одна на вік!», «Наші межі на сході проходили за Доном, на заході — по Віслу», «Сильною державу зробить усвідомлення історичної спорідненості», «Ми повинні усвідомити велич своєї давньої історії» тощо.

Журналісти «Голосу України» стали авторами таких масштабних книговидавничих проєктів, як «Українська державність. Витоки, етапи становлення та розвитку. Фотолітопис до 1180-ліття Української державності» (2019 р.), «Українська державність — історико-правничі нариси» (2021 р.), окремі дослідження, присвячені встановленню часу заснування Української держави, що є одним із важливих атрибутів сучасної держави, її суверенності та ідентичності, її тисячолітній історії і культурі. На книжковій полиці «Голосу України» — понад 600-сторінкове видання «30 років Незалежності», яке можна назвати літописом держави на визначальному етапі розвитку.

Усі дослідження, про які йшлося, а за «кадром» залишаються і книжки фотокореспондента Олександра Клименка, роботи якого експонувалися по світах і, зокрема, у штаб-квартирі НАТО, одного з найвідоміших істориків-мазепознавців власкора «Голосу України» Сергія Павленка, автора книжок «Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники», «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року», «Тиранське поводження росіян» та інші, участь і перемога у міжнародних конкурсах і виставках редакційного художника Олексія Кустовського і ще багато-багатого всього, що працювало і працює на Українську державу, стали фундаментом для звернення до Президента України з пропозицією та обґрунтуванням запровадження Дня Української Державності, що нарешті і сталося. Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни рф проти України. Ціла низка матеріалів, надрукованих на шпальтах видання, спростовує кремлівські фейки про «єдіний народ» і «общность Русі» та працює на Перемогу.

Від початку війни росії проти України однією із провідних тем видання стали матеріали з лінії фронту, де перебували наші журналісти Людмила Коханець, Олександр Клименко та інші. Не залишилася непоміченою читачами, серед яких у «Голосу України» багато військових (газета тривалий час щосереди готувала спецвипуски для ЗСУ, частина тиражу яких потрапляла у прифронтові села і міста та й просто в окопи), і серія нарисів «З братами не воюють, або чому російсько-українські війни — не регіональний конфлікт, а цивілізаційне протистояння». Як і інша серія нарисів Наталії Яременко — «Російський солдате, кидай рушницю, йди додому».

З початком повномасштабного вторгнення газета «Голос України» майже щодня наповнювала рубрику «Злочини окупантів» новими статтями, підготовленими за матеріалами СБУ, Нацполіції, ГУР та свідченнями тих, хто пережив страшні дні в захоплених рашистами містах і селах. Ці статті перекладали п’ятьма мовами — англійською, німецькою, французькою, польською та іспанською і друкували не лише в газеті, їх розміщували на нашому сайті, а також на міжнародному інформаційному майданчику, тож вони були джерелом інформації для медіа інших країн. У Польщі, наприклад, за публікаціями «Голосу України» про звірства загарбників вийшов спецвипуск журналу «Культура плюс».

Газета «Голос України» якнайактивніше сприяла отриманню Томосу Православною Церквою України. Тема реальної історії УПЦ та церкви московського патріархату, яка окупувала Київську митрополію, системного характеру антиукраїнської діяльності рпц на наших теренах не сходила зі сторінок часопису. У 2017—2018 роках на шпальтах газети було надруковано серію нарисів «Українська церква та московські міфи», котрі лягли на стіл Вселенського патріарха Варфоломія I і зіграли свою роль у прийнятті рішення щодо надання Україні Томосу. Газетні нариси — основа книжки «Українська церква та московські міфи», яка минулого року стала номінантом Національної премії імені Тараса Шевченка.

Ми горді тим, що газетні публікації, ідеї й нелегка праця журналістів «Голосу України» трансформуються в інші видання. З часопису виросли й такі книжки, як «Софія Київська — тисячолітній символ української державності» та «Незламна Україна у війні цивілізацій». Презентація цієї книжки (наші журналісти є її співавторами та консультантами) запланована у квітні. Горді тим, що з 2014 року невтомно підтримували ЗСУ і як нагороду маємо від різних підрозділів, таких легендарних як 72-га ОМБр імені Чорних Запорожців, 14-та ОМБр імені князя Романа Великого, 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада, грамоти, вимпели та прапори з автографами і подяками наших захисників. Горді відданістю своїй справі, яку цілі три десятиліття у стінах редакції демонстрували Сергій Лавренюк, Віталій Суддя, Віталій Жежера. Горді нашими читачами, які у ці складні часи залишися вірними виданню, нашою згуртованістю, єдністю, чуттям єдиної родини, якою всі ці роки була для журналістів газета «Голос України».

На жаль, з 1 квітня журналісти втрачають трибуну, а в блокнотах залишаються невиписані матеріали — про вражаючу виставку шістдесятниці Алли Горської в Українському домі, 160-річчя митрополита Київського і всіє Русі Василя Липківського, страченого у 1937 році енкаведистами як члена «української фашистської організації» та ще багато чого, що так і не стане цеглинкою у справі подальшої розбудови незалежної України, яка в ці дні втратила останню щоденну Газету в країні.