Незважаючи на убогість лісового бюджету, що поповнюється тільки від продажу ягід, грибів і шишок (горіхи обносять білки й продають їх за валюту, потрібну Лісовикові), Міністерство лісової освіти скасувало колишнє десятирічне шкільне навчання і ввело дванадцятирічне, пояснюючи це тим, що у зв'язку з вимогами часу (не лише Закордону) необхідно розуму, поки що, на 20 відсотків більше. Не більше й не менше, оскільки коефіцієнт Кью розуму випускників школи повинен бути 120-відсотковим. Дванадцятирічне навчання було запроваджено для всіх пернатих, незважаючи на їхні здібності й можливості, тому що воно платне. У зв'язку із дванадцятирічним навчанням до навчальної програми ввели сім іноземних мов, не вважаючи державної: собачу, баранячу, коров'ячу, котячу, кінську, свинячу і мишачо-щурячу.
На здивовані питання й заперечення батьків, Завідувач навчальної частини послався на наказ Директора на виконання інструкції міністерства і пояснив, що собача мова, по-перше, друга після державної й тому головна (тим паче що, можливо, незабаром стане державною), оскільки собаки є скрізь; по-друге, знати її необхідно насамперед для спілкування із собачими громадянами після прибуття їх у справах до нас і теж нас -- до них, а інші мови знати необхідно для різного спілкування в іноземних кошарах, корівниках, стайнях, свинарниках, не кажучи вже про котячу як необхідну для вирішення культурних зв'язків із Закордоном. Що ж стосується мови мишачо-щурячої, то вона поширена по всьому світу, тому що миші й пацюки всюдисущі. Тому що є вони в всіх кошарах, корівниках, стайнях, свинарниках, а також у собачих будках, до туалетів включно!
Окрім сказаного про необхідність знання ще семи мов, варто сказати також про не менш важливий предмет -- історію Лісу, що відтепер представлена в новому баченні й тому викладатися буде в новому вигляді.
Історія Лісу в новому баченні -- це бачення Лісу з нових, небачених раніше висот Трипільських пагорбів, відповідно до якого Ліс з'явився на Світ одразу, тільки-но залишився Потоп без води, а на його місці утворилося Трипілля, що складається із трьох безкрайніх полів, на всіх яких потім і з'явився один Ліс безкрайній, але в межах державних кордонів.
Після завершення дванадцятирічного навчання семи мовам і однієї історії, колишні діти-жовторотики стають дорослими-жовторотиками, серед яких школи випустили: горобченят і горобчебухарів, воронят і воронищів, дятлят і дятливів, синицинят і синициків, сорочат і сорочиків, удодят і удодіїв, і, звісно ж, зозуленят й зозулеників.
Позбувшись нарешті шкільного ярма, всі отримали довідки-дипломи, такі собі бреве із двома сургучевими печатками, що свідчать: одна -про рятування від дитячої жовторотості, відомої як інфантилізм (у дорослих жовторотиків він довічний), друга -- про отримання так званої середньої освіти (освіти із середніми оцінками посередності).
Хоча документ, виданий та отриманий, списаний згори донизу і в обидва боки, в головах пташенят немає жодних інших записів, окрім мов, якими можуть вони тепер бекати, мукати, іржати, хрюкати, а головне, гавкати й також нявкати і скільки завгодно пищати та ще мають у голові запис декількох дат і рядків з історії, які й становлять закінчену освіту.
Отже, голови всіх виявилися схожі на шпаківню, котра, до поселення в ній шпаків, був зовсім порожня, а після їхнього відльоту залишилася зі сміттям! І тому про таких голів можна с упевненістю сказати, що були вони спочатку табулою раса, а потім стали сірою табулою (табелем). Щоправда, не так від знання всіх мов, як від знання однієї тільки історії.
Але це нинішні жовтороті, а наступні матимуть у голові сіру речовину із блакитними й рожевими смужечками і крапочками жовтого кольору -кольору комплексу Дауна: у зв'язку з появою блакитних і рожевих викладачів і жовтих учнів.
31 січня 2009 року.
