Прийомна родина чи інтернат? Влада бере курс на те, що кожна дитина повинна мати сім’ю, і кращого варіанта, здається, годі придумати. А от самі сироти та дітлахи, чиїх біологічних матерів позбавили батьківських прав, налаштовані не так однозначно. Та хлопці й дівчата, незалежно від віку, сходяться в одному — перш ніж щось вирішувати, треба спитати у них самих. Адже це їхнє майбутнє.

Прислухатися до школярів

— Я, наприклад, до жодної прийомної родини не піду. За два роки в інтернаті багато з ким подружилася, мені тут цікаво, і знову «ламати» своє життя не хочу, — критично налаштована десятирічна вихованка обласної школи-інтернату Настя Інютіна.

— А я три роки тому вже була у прийомній родині в селі Станіславі. Нічого поганого про людей, котрі хотіли стати мені другими батьками, сказати не можу: прийомна мати в хаті підтримувала порядок, готувала смачно, приязно ставилася. Проте з її рідними дітьми спільної мови не знайшла. Таких образ терпіти сил уже не було, тому повернулася до інтернату, — розповідає сімнадцятирічна Ніна Гоцелюк. — Однак я все одно хочу до прийомної родини, бо вважаю, що там буде більше тепла й любові, ніж можуть дати інтернатські вчителі й вихователі. До дорослих у мене тільки одне прохання: прислухайтеся й до нашої думки.

Херсонська обласна школа-інтернат — чи не найкращий закритий навчальний заклад у краї. Однак кількість його вихованців останнім часом невпинно зменшується: протягом п’яти минулих років з трьохсот хлопців та дівчат тут залишилося тільки 153. Інші живуть у прийомних родинах та опікунів.

У директора закладу Миколи Рудя, на відміну від вихованців, однозначної думки щодо закриття сирітських інтернатів немає...

Аби з водою дитини не вихлюпнути

Утім, до перемін у школі готові. Педагогічний колектив уже розробив експериментальну модель для перетворення закритого навчального закладу на центр корекційної педагогіки, соціальної адаптації та інтеграції в суспільство із спільним навчанням і сиріт, і вихідців з багатодітних та малозабезпечених родин. Справа тільки за тим, аби старт експерименту дала обласна рада. Та за цим, вочевидь, зупинки не буде — зміни назріли, і питання лише в тому, щоб під час реформування системи «з водою дитини не вихлюпнути».

Школярі, між іншим, зізнаються, що з певним острахом ставляться до ідеї масового переведення у прийомні родини. Причин кілька. Насамперед майже всі діти потребують серйозного лікування. А якщо потраплять до сімейного дитбудинку у віддаленому селі, доступ до якісних медичних послуг стане проблематичним. Те саме і з сиротами, налаштованими на здобуття вищої освіти: дирекція інтернату домовилася, щоб старшокласників «підтягували» в обласному ліцеї, а в сільських районах про елітні навчальні заклади годі й мріяти. Відтак, для значної частини таких дітей бажаним був би перехід до прийомної родини чи сімейного дитбудинку якнайближче до освіти та медицини. Проте у Херсоні за десятиріччя, приміром, дитбудинків спромоглися створити аж... два, і нових заявок ніхто не подає.

 

Херсон. 

Фото автора.

ДОВІДКОВО

З розрахунку на десять прийомних дітлахів, для «розвантаження» однієї лише обласної школи-інтернату потрібно не менше п’ятнадцяти дитбудинків із батьками-вихователями. Треба стільки ж домівок із земельними ділянками, де хлопці та дівчата могли б привчатися до самообслуговування. В якомусь занедбаному райцентрі таку кількість безгоспної нерухомості знайти можна, а от в обласному центрі її треба купувати за цінами вторинного ринку. Тому держава має альтернативу. Вибір — за владою та місцевими територіальними громадами.

Директор обласної школи-інтернату Микола Рудя зі своїми вихованцями.