30 червня — 10 липня в Україні відбудеться визначна й нетривіальна подія: Українсько-британський авіаційний тиждень, під час якого британська пілотажна група «Аіr Squadron» за участі ВПС України здійснить переліт Україною на історичних та спортивних літаках, подолавши повітряний простір нашої держави від Львова до Севастополя і здійснивши ряд символічних видовищних заходів спільно з українською стороною. Одним із таких символічних кроків стане участь Аіr Squadron у міжнародному військово-історичному фестивалі «Балаклавська балада», що відбудеться у АР Крим, на землі й у повітрі над полем Балаклавської битви. Історична пам’ять британців постійно звертається до цього епізоду далекої Кримської війни, ветерани королівських ВПС та цивільної авіації, що входять до відомої авіагрупи, серед яких і 71-річний принц Майкл Кентський, мріють з повітря віддати салют доблесті своїх предків та пам’яті їх гідних супротивників, нащадки яких нині спільно проводять заходи з увічнення пам’яті воїнів Кримської війни, 160-річчя від початку якої відзначають цьогоріч.
Назва фестивалю невипадкова. Трагічний епізод «Атака легкої бригади» (англ. The Charge of the Lіght Brіgade) — катастрофічна за наслідками атака британської кавалерії під командуванням лорда Кардігана на позиції російської армії під час балаклавської битви 25 жовтня 1854 року, під час Кримської війни. Вона увійшла в історію також завдяки віршу Альфреда Теннісона «Атака легкої кавалерії». Дуже нерідко поетичний твір класика британської літератури називають «баладою», трагізм та жертовність цієї шаленої атаки опоетизовано і включено не тільки до скрижалів історії, а й до культурологічних ознак британського духу.
Отже, згадаймо історію цієї події, що розігралася у сухій долині Балаклави восени далекого 1854-го. Кавалерійська дивізія британської «Східної армії» стояла табором у Балаклавській долині, охороняючи комунікацію, що сполучає англійську армію під Севастополем з морською базою в Балаклаві. До складу дивізії входили бригади важкої і легкої кавалерії, кожна з яких мала по п’ять полків неповного складу (всього близько 1500 вершників).
Дивізії були додані дві артилерійські батареї (12 гармат). На чолі дивізії перебував генерал-лейтенант Чарльз Бінгхем, граф Лукан, а важкою і легкою кавалерійськими бригадами командували відповідно генерал-майор Джеймс Скарлетт і генерал-майор Джеймс Браденелл, граф Кардіган. До Кримської війни лорд Кардіган ніколи не брав участі у бойових діях.
До складу легкої кавалерії входили 4-й і 13-й легкі драгунські полки, 17-й уланський полк, 8-й і 11-й гусарські полки.
25 жовтня головнокомандувач російськими військами в Криму генерал-ад’ютант ясновельможний князь О. С. Меншиков вирішив завдати удару по комунікаціях супротивника. На Чорній річці був зібраний загін під командуванням генерала Павла Ліпранді, близько 16 000 людей. О 5.00 загін перейшов у наступ, і о 7.30 Азовський піхотний полк штурмом узяв турецький редут №1 на Кадикиойських висотах. Турки частково полягли на редутах, а решта втекли, кинувши ще три редути. Англійці в цьому бою втратили близько 9 гармат. Вже о 8.00 на місце бою прибули командувачі — англійський генерал лорд Раглан і французький генерал Канробер. Очам керівників союзної армії відкрилося вкрай неприємне видовище — російські війська вивозили в тил британські гармати, які турки через величезні втрати не змогли оборонити.
Лорд Раглан, вказуючи Канроберові на російські війська, які вивозять гармати з редутів, сказав, що шкода й ганьба віддавати їм ці гармати. Канробер відповів: «Навіщо йти самим на росіян? Дамо їм іти на нас: ми на найвищій позиції, не будемо звідси рушати!». Однак Раглан покликав генерала Ейрі й продиктував йому кілька рядків. Ейрі передав папірець капітану Нолену і велів передати його командирові кавалерії, лорду Лукану.
Капітан Луїс Едвард Нолен був дивовижною постаттю у британській армії. Попри непоказний чин, капітан був видатним теоретиком кавалерійської справи й тактики, його книжки та інші публікації перекладалися багатьма мовами, зокрема російською. Капітан мріяв про активнішу роль блискучої кавалерії, особливо легкої, тому рвався в бій і саме собі просив честі відвезти наказ, що увійшов до історії.
У наказі Лукан прочитав:
«Лорд Раглан бажає, щоб кавалерія швидко пішла у фронтальну атаку і спробувала перешкодити ворогові вивезти геть гармати. Загін кінної артилерії також може приєднатися. Французька кавалерія у вас знаходиться на лівому фланзі. Негайно. Ейрі». Згодом Раглан стверджував, що капітан Нолен забув додати усно, що йому було наказано: «якщо можливо (іf possіble)». Лукан же висловлював готовність під присягою засвідчити, що цих слів («якщо можливо») Нолен йому не показав.
Отримавши наказ атакувати, лорд Лукан запитав Нолена, які саме гармати маються на увазі в наказі. Нолен нетерпляче показав рукою напрямок майбутнього наступу, причому начебто на позиції в дальньому кінці долини. За трагічною іронією долі, сам Нолен загинув під час атаки і суть його жесту залишиться невідомою. Лукан наказав лорду Кардігану очолити бригаду чисельністю 673 людини (за іншими даними, 661 або 607) і атакувати по долині між Федюхіними горами і захопленими вранці редутами. Кардіган намагався заперечити, що на рівнині знаходяться важкі російські гармати, які захищені з обох флангів гарматними батареями і стрільцями на навколишніх пагорбах. Лукан відповів: «Тут нема вибору, окрім як підкорятися «We have no choіce but to obey». Потім Кардіган скомандував: «В атаку!».
Очевидець битви з британського боку, кореспондент газети «Таймс» Вільям Говард Рассел писав: «О десятій хвилині по дванадцятій в атаку пішла бригада легкої кавалерії... Коли вона рушила вперед, російська артилерія зустріла її вогнем гармат з редуту праворуч, рушничними і штуцерними залпами піхоти. Наші кавалеристи гордо промчали повз них: їхня амуніція і зброя виблискували під ранковим сонцем у всій пишноті. Ми не вірили своїм очам! Невже ця жменька людей зібралася атакувати цілу армію, вишикувану в бойовий порядок? На жаль, так воно і було: їхня відчайдушна хоробрість не знала меж настільки, що забуто було те, що називають її найвірнішим супутником, — розсудливість»...
Отже, ми спостерігали, як вони увірвалися на батарею; потім ми побачили, що вони повертаються, пробившись крізь колону російської піхоти, розмісивши її як копицю сіна. І тут їх — розсіяних по долині — змив фланговий залп батареї на пагорбі. Поранені та ті кавалеристи, що втратили коней, бігли й кульгали до наших позицій. Це промовистіше будь-яких слів свідчило про сумну долю цього безумства — так, вони зазнали невдачі, але навіть напівбоги не змогли б зробити більшого... Об 11.35 перед проклятими московитськими гарматами більше не залишилося британських вояків, окрім мертвих і вмираючих...»
Підсумок атаки для британців був трагічний: за 20 хвилин бою з трохи більш як 600 кавалеристів загинуло і потрапило в полон 365 людей. Британці втратили і майже 500 своїх коней. Суттєвих втрат зазнала і російська імператорська армія.
Поле битви при Балаклаві береже пам’ять про минуле.
Фестиваль «Балаклавська балада» присвячено пам’яті та примиренню. Події фестивалю розгорнуться 6 липня і на землі, й у повітрі. Участь у ньому візьмуть реконструктори України, об’єднані у Молодіжну громадську організацію «Київський клуб «Червона зірка» та низку її партнерських організацій, а також провідні кінні каскадери України. Британські авіатори здійснять коло пошани й пам’яті над полем битви.
Фото з архіву автора.
Учасники реконструкції Кримської війни із Севастополя на Федюхіних висотах. Травень, 2013 р.
Шикування реконструкторів російського імператорського війська під час військово-історичного фестивалю «Альмінське діло» (2012 р.).
Картина (1874 р.) британського художника Томаса Джонса Баркера (1815—1882) «Один із шестисот», присвячена битві при Балаклаві 25.09.1854 р. та атаці легкої бригади Кардігана.
