14 червня — червона, у прямому значенні слова, дата: Всесвітній день донора. Про благородство людей, які діляться власною кров’ю задля порятунку інших, можна розповідати багато, однак урочистість моменту затьмарюється проблемою національного рівня. Для багатьох тисяч українців переливання крові обернулося ударом «біологічної зброї»: разом з рятівними краплями у їхні вени потрапили віруси небезпечних інфекцій. Чому так стається на практиці, з чиєї вини і як убезпечити реципієнтів від шкідливих «подарунків», йшлося на круглому столі «Інфекційна безпека донорської крові та її компонентів в Україні». Його провів підкомітет з питань законодавчого забезпечення протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, іншим соціально небезпечним захворюванням та з питань контролю забезпечення лікарськими засобами і медичними виробами, що закуповуються за державні кошти, Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. В обговоренні актуальної теми взяли участь представники МОЗ, профільних державних установ, міжнародних, громадських та пацієнтських організацій, народні депутати.

Голова підкомітету Тетяна Донець у короткому вступному слові попросила присутніх поділитися баченням необхідних законодавчих змін для нового підходу до перевірки якості донорської крові та її компонентів й одразу ж задала тон дискусії: чи є Міністерство охорони здоров’я тією структурою, яка насправді турбується про життя і здоров’я українців, якщо в країні не зникає загроза переливання неякісної крові, попри всі його «звитяжні» моральні та матеріальні «заслуги»?

Заступник директора департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ Євген Мороз з такою постановкою питання не згоден. Люди, доводив він, мало знають про Службу крові. Впровадження у медичну практику сучасних методів лікування, збільшення обсягів високотехнологічних оперативних втручань та зростання кількості потерпілих від аварій і надзвичайних ситуацій потребують збільшення об’ємів заготівлі та забезпечення лікувально-профілактичних закладів компонентами і препаратами крові. На жаль, їх не можна замінити синтетичними аналогами. Так, проблеми є. І багато. Про необхідність ліквідації чорних плям на червоному тлі йдеться в ухваленій Державній програмі розвитку донорства на 2013—2020 роки, однак поки що доводиться констатувати, що Служба крові перебуває у критичному стані, зокрема, і через відсутність нормативної бази, яка відповідала б сучасним вимогам, та недосконалість чинного законодавства з питань донорства та переробки донорської крові.

«За роки незалежності в Україні майже втричі скоротилася кількість донорів, — заявив директор ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН» Василь Новак. — Якщо 

ВООЗ рекомендує нам заготовляти 12—15 мілілітрів донорської крові на одну людину, то ми заготовляємо 8,2—9,1 мілілітра...».

Щороку в тисячі-півтори потенційних донорів підтверджується ВІЛ-діагноз. Уже з 1999 року, за словами пана Новака, пожиттєво відсторонено від здачі крові 538,9 тисячі осіб. «Ця цифра сягає майже кількості донороспроможного населення України». Торік було відраховано 1054 літри крові через виявлення ВІЛ-інфекцій, через вірусні гепатити В і С — 4185 літрів і через сифіліс — 1619 літрів. Ці цифри, звичайно, вражають, але ще більше шокує інший факт: немає твердих гарантій, що навіть після «відсіювання» хворих донорів і знищення шкідливої крові реципієнтам не передадуть «перевірені на відсутність» віруси небезпечних для життя інфекцій (і перелічених, і інших, наявність яких узагалі не встановлюють). Адже тест-системи, які використовують в Україні, недосконалі: тут до прогалин у законодавстві додається ще й економія грошей на сучасні методи, зокрема ПЛР-діагностику, перевірки безпечності крові.

Директор ВГО «Зупинимо гепатит» Дмитро Коваль «кровну» проблему також підтвердив цифрами. Близько 30 відсотків онкохворих дітей, навів він результати досліджень, інфікуються під час переливання крові. Для хворих на гемофілію інфікування вірусними гепатитами становить майже 60 відсотків. «Це — якщо дивитися на ці речі «оптимістично», — уточнив пан Коваль. — Насправді ці цифри багато вищі...».

Президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк ощадливість держави на системах перевірки і виготовленні крові та її компонентів назвав «економією, що вбиває», і запропонував із стадії констатації фактів на круглих столах і конференціях перейти до конкретних дій, окреслених ним у зверненні до парламентського комітету. «Гроші на придбання нових тест-систем повернуться протягом року, адже зменшиться кількість інфікованих, а отже, і затрати на їхнє лікування», — сказав пан Сердюк на завершення. «Справді, яким чином ведеться математика: дорого купувати нові апарати і системи, а лікувати дешево?», — підтримала захисника пацієнтів голова підкомітету Тетяна Донець. У принципі, з такою «математично-медичною» алогічністю погодилися й опоненти з МОЗу: якби держава вклала мільярд у Службу крові не колись, а вже зараз, то проблем значно поменшало б...

Члени підкомітету пообіцяли, що результати обговорення на круглому столі не відійдуть в архів як чергова констатація фактів, а ляжуть в основу депутатських звернень і запитів та законодавчих ініціатив. Адже інфекційна безпека донорської крові — це не просто особиста справа реципієнтів та лікарів, а питання безпеки держави.