Чечельник прагне змін
Раніше Чечельник та Слобідка Балинська, що входять до однієї сільради, гули від роботи. А тепер — від обурення. Доля цих сіл з Дунаєвецького району на Хмельниччині схожа на десятки тисяч інших. Колишні колгоспники опинились без господарства. Молоді люди, що прийшли їм на зміну, активно чіпляються за будь-яку роботу. І хоча у рідному райцентрі теж нелегко з вакансіями, виручає те, що недалеко Кам’янець-Подільський. Тож вдень молоді й активні перетворюються на міських підприємців, а ввечері повертаються додому прості селяни. І всі проблеми Чечельника обступають їх глухою стіною.
Вимагають пояснень від голови
Якщо запитати, що дошкуляє найбільше, то у відповідь кожен може розказати свою історію. Але останнім часом багатьох допекло одне — якесь майже засекречене виробництво, що розмістилось у колишніх колгоспних приміщеннях. Хоч воно уже діє майже чотири роки, але й досі люди точно не знають, що саме виготовляють за щільно зачиненими дверима. А тому впевнені в одному — якусь «хімію», котра шкодить їхньому здоров’ю.
Такого сусіда ніхто не захоче мати. А тут ще й прокотилась чутка, що власники підприємства збираються отримати у власність землю. І, начебто, сільський голова усіляко цьому сприяє. А у тих, хто живе тут з діда-прадіда, ніхто й не спитав, не порадився. Та що там — навіть не повідомив про будь-які наміри. Ось це і обурило громаду.
Як водиться у таких ситуаціях, знайшлась група активістів, котрі вирішили таки дізнатися правду, а головне — поставити не дужі зручні запитання сільському керманичу.
— Терпінню прийшов край, коли ми дізнались, що голова хоче зібрати депутатів сільської ради на сесію, де на розгляд виносилось одне питання — продаж земельної ділянки, — розповіла односельцям на загальних зборах Олена Зьомко. — Але депутати не підтримали ініціативу голови та проголосували проти такого рішення. Тоді наступного дня голова почала знову запрошувати депутатів на «повторне» засідання з того самого питання. Але тут вже підключилась громада. І хоча офіційно сесія так і не була призначена, проте мешканці вже без усякого запрошення, а з власної ініціативи, зібрались у неділю біля приміщення сільради. Але тоді голову так і не дочекалися.
Формально у неї був вихідний. Але у такій ситуації, коли люди починають дошукуватись правди, хіба може йтися про відпочинок? Обурені такою поведінкою, люди тут же зателефонували, а потім написали звернення до голови райдержадміністрації та районної ради, під яким підписалось 67 чоловік. Просили одного -допомогти дізнатись, що роблять в їхньому селі чужаки, і чи справді голова хоче віддати їм землю без погодження із громадою. Та на цьому конфлікт не вичерпався. Вже наступного дня кілька десятків активістів знову прийшли до кабінету голови. Але мирної розмови не вийшло. Як стверджує одна сторона — активісти так і не отримали чітких і зрозумілих відповідей на свої запитання. Інша, тобто голова, написала дільничному заяву про те, що її ображали на робочому місці...
Якби ж то йшлося лише про особисті образи. Але тут — найшла коса на камінь. А точніше, громада — на свою ж владу. І здаватись ніхто не захотів.
Тож за деякий час селяни, не очікуючи жодних запрошень, самі згуртувались і вирішили провести загальні збори. Не забули покликати і районних керманичів. І тут вже змогли виговоритись всі. А зібралась майже сотня людей.
Людям — не можна, закон — не хоче
Розпочали з того самого загадкового виробництва. Один наперед одного почали розповідати про те, як бачили, що сировину для виробництва завозять тільки в критих машинах, а що в них — невідомо. З села там ніхто не працює. Тимчасово був зайнятий лише один чоловік, але він нічого не розповідає. Леонід Козуленко й собі додає: він не раз, повертаючись з рейсу вночі, бачив як завозять щось в закритих машинах. А люди, що ходять по території — у респіраторах. Чого б це?
Усе це не тільки додає таємничості всьому виробництву, а й лякає місцевих жителів. Бо у них ніяких захисних засобів немає. Натомість кажуть, що з приміщень частенько тхне якоюсь неприємною хімічною речовиною.
Не втрималась і Олена Решетник. Її четверо малих дітей постійно хворіють, кашель у них переріс у хронічний. Жодні медичні препарати не допомагають. А все почалось відтоді, як запрацювало непрохане підприємство.
Чи воно шкідливе для людей і навколишнього середовища, наразі ніхто точно сказати не може. Голова РДА Віктор Драпатий відверто зізнався, про проблему почув місяць тому. Після цього зустрічався з власниками підприємства, яке зареєстроване не на території району. Ті запевнили, що виробництво не шкідливе. Але все це тільки розмови і слова. Офіційних документів, які підтверджували чи заперечували б факти, немає.
Селяни кажуть, що їх на закриту територію не допускають. Влада розводить руками: законодавство не дозволяє їй проводити перевірки. То невже все заходить у глухий кут?
Ми так довго і багато говорили про те, що час громадам на місцях давати більше повноважень. Що треба навчити людей вболівати за свій дім, вулицю, село. Понад те — спонукати їх до того, щоб ініціаторами довгоочікуваних змін були самі вони. І ось нарешті це сталось. Чечельник відверто демонструє: він не хоче жити у невідомості. Не хоче, щоб його землями розпоряджались без його дозволу. Проти, аби «чужинці» відкривали якісь незрозумілі виробництва. І щоб хтось наживався на них, їхній праці й землях. Причому стосується це не тільки згаданого виробництва.
І от вже вголос заговорили про те, що не задоволені тим, як розраховується з ними по орендованих земельних паях аграрна компанія, що тут працює. Галина Осипчук не могла стримати свого обурення: «Людям заплатили борошном по ціні вищого ґатунку, а виявилось, що воно чорне. Зерно видається спочатку наближеним до сім’ї сільського голови, а решта людей взагалі можуть не отримувати його роками».
Потім почали спливати й інші, м’яко кажучи, не дуже симпатичні факти.
Приміром, приватні підприємці, які платять податки до місцевої казни, засумнівались, чи справді ці кошти йдуть на потреби громади. Адже в селі понищені дороги, не прибирається територія, не вивозиться сміття...
— А наша Слобідка Балинська — це, наче, якийсь «штрафбат», який сільська влада кинула напризволяще, — не втрималась Євгенія Щур. -Власним коштом люди будують та утримують дороги, всі проблеми вирішують самотужки. Медичного забезпечення зовсім немає. Бо хоч і є у селі ФАП і фельдшер, але там важко когось застати. Але ніхто за цим не стежить.
Люди з болем говорили про різне. Комусь пекло, що до його хати так і не проклали кілька десятків метрів водогону. Хтось обурювався, що громада нині немає доступу до колишніх колгоспних складів. Хтось вирішив заступитись за молоду маму, котрій нічим годувати маленьку дитину, але на це не звертає уваги ні сільська влада, ні соціальна служба...
Чи винна у всіх цих бідах лише сільський голова? Та хто ж може дати однозначну відповідь? Тим паче, коли немає на руках офіційних документів, фактів, матеріалів перевірок. Але в тому і вся проблема, що самотужки усе це перевірити та зібрати докази люди не можуть. Тепер сільські активісти шукають допомоги і підтримки в районної та обласної влади, пишуть заяви до правоохоронних і контролюючих органів. І бояться лише одного — аби всі їх звернення не залишились без уваги, дієвого та результативного розслідування.
Та хто їм дасть хоч якісь гарантії?
Так вже ведеться останнім часом, що громада прокидається раніше від закону і влади. А прокинувшись, часто починає діяти на свій розсуд. У Чечельнику хочуть змін. Своїх, місцевих, маленьких. І люди розпочали боротьбу за них. Але що далі, то чіткіше розуміють, що без масштабних загальнодержавних перетворень не обійтись.
Хмельницька область.
Мал. Олександра ДУБОВСЬКОГО.
