«Докторам хорошо, а рабочим — лучше. Я б в рабочие пошел, пусть меня научат». Вірш Володимира Маяковського «Кем быть?» сьогодні актуальний, як у далекі 20-ті роки минулого століття. Кращої реклами професій годі й шукати. Надто професій робітничих. А чи потрібно пропагувати те, що в дефіциті? Потрібно! Схоже, час, коли фахівців з дипломами про вищу освіту залюбки брали на підприємства та в організації минув. Тепер неабиякий попит на «сині комірці». На висококваліфіковані кадри чекають на будмайданчиках, у цехах сучасних підприємств, комунальному господарстві, сферах побуту, харчування тощо.
Цією статтею «Голос України» розпочинає публікацію серії матеріалів про досвід і проблеми професійно-технічних навчальних закладів, профорієнтаційну роботу, працевлаштування випускників тощо.
Уже давно визнано: профтехосвіта успішно функціонує насамперед завдяки самовідданій праці ентузіастів. Без них система не вижила б. Останнім часом її становленню сприяють законодавці. Торік Верховна Рада ухвалила низку важливих змін у законодавчі акти, які сприятимуть усуненню багатьох перешкод, що гальмували розвиток галузі.
Одним із головних і довгоочікуваних документів став Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення управління професійно-технічною освітою».
Не менш важливим було прийняття закону про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності; закону про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів; законів про професійний розвиток працівників; про зайнятість населення тощо.
Про непоказний інтерес парламентаріїв до «кузні робітничих кадрів» свідчить і недавня зустріч Голови Верховної Ради України Володимира Рибака та профільного міністра Дмитра Табачника з директорами ПТНЗ столиці. Глава парламенту зауважив, що слід подвоїти зусилля всіх зацікавлених сторін на невирішених питаннях. Зокрема, потрібно негайно ліквідувати дефіцит робітничих кадрів.
«Коли приїжджаєш на підприємство будь-якої галузі — будівництво, промисловість чи на залізницю, чуєш про брак фахівців, робочих, які розбудовуватимуть державу, — ділився думками Володимир Рибак. — Законодавча база наче є. Але... треба переглядати цю базу. Ви пропозиції повинні надавати, а ми у Верховній Раді, якщо треба міняти закони, повинні це робити, ніхто за нас це не зробить».
Голова Верховної Ради оприлюднив своє бачення розв’язання проблем в ПТО. На його думку, по-перше, треба прискорити процес оновлення та затвердження в новій редакції Закону України «Про професійно-технічну освіту» з урахуванням пропозицій науковців і практиків.
Друге. Більше уваги з боку влади всіх рівнів слід приділяти питанням збереження мережі ПТНЗ. За роки незалежності їх кількість скоротилась: у 1991 році було 1251, у 2012-му стало 868. І контингент учнів зменшився з 648 тисяч до 419 тисяч. Це серйозне зменшення, і треба зупинитися, наголосив Володимир Васильович.
Третє. Надзвичайно важливим є запровадження науково обґрунтованого прогнозування розвитку ринку праці, а відтак і створення чіткого механізму взаємодії центральних та регіональних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів при формуванні державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Необхідно дуже серйозно попрацювати над тим, щоб випускалися затребувані фахівці по галузях.
«У Запоріжжі на промисловому підприємстві керівник зізнався мені: «Я вже готовий і 10, і 15 тисяч платити, але немає потрібних верстатників, хоч плач», — констатує політик.
Невідкладним він назвав, по-четверте, фінансування Державної цільової програми розвитку ПТО на 2011—2015 роки. У нас ще є обладнання в майстернях, на полігонах, в навчально-господарських комплексах, яке відпрацювало 20 років, 36 відсотків парку — близько 20 років і лише 4 відсотки -до 10 років. Протягом 2000—2011 років планувалось видати понад 400 найменувань підручників, а видано лише 30 відсотків.
Потребують, по-п’яте, активізації дослідження з визначення концептуальних засад розбудови нової економіки самої професійно-технічної освіти та запровадження сучасної методики розрахунку вартості підготовки кваліфікованих робітників. Головними складовими для розрахунків мають стати складність, наукоємність, матеріалоємність професій з урахуванням кінцевих результатів діяльності навчальних закладів.
«І шосте. Нам необхідно розробити та запровадити правові та економічні засади стимулювання роботодавців», — переконаний глава парламенту.
Його точку зору цілком поділяє директор Київського професійного училища будівництва і архітектури Петро Качаловський, який висловив на зустрічі свою, а також думку колег щодо відтворення та підготовки кваліфікованих робітників для будівельної галузі Києва та регіонів.
У професійно-технічній освіті останнім часом відбулися помітні переміни, але ще не можна казати про задоволення потреб галузі робітничим ресурсом і його високим рівнем кваліфікації, вважає керівник. Управління навчальними закладами і їх фінансування значною мірою потребують нових сучасних підходів і механізмів. Матеріально-технічна база має кардинально оновитися. Навчальним закладам треба надати економічну і фінансову самостійність. Моніторинг потреб ринку праці і механізм формування державного замовлення недосконалий, що істотно впливає на якісне навчання.
Виступаючий зазначив, що платити гідні гроші за підготовку, перепідготовку висококваліфікованих робітників — найбільшу цінність підприємств -роботодавці сьогодні не готові. А тільки за мізерні бюджетні кошти випустити кваліфікованого професіонала просто неможливо.
«Якщо сьогодні запитаєте нашого майстра або викладача, що таке багатозаходна черв’ячна різьба, то навряд чи вони зможуть правильно пояснити», -резюмує Петро Качаловський.
Валентина Радкевич, директор Інституту професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук, зокрема, сказала про те, що болить усім освітянам: «Ми сподівалися, що прийнята цільова Державна програма розвитку професійно-технічної освіти дозволить якимось чином поліпшити ситуацію в галузі. Але вона в недалекому вже 2015 році завершується, але ще жодної копійки на її реалізацію держава не виділила. А в ній закладені великі кошти: і на розробку державних стандартів, і на випуск підручників, у тому числі електронних.
Сьогодні відсутній баланс між попитом і пропозицією, дуже багато дублювання. Скажімо, вища школа зайнялася підготовкою кваліфікованого робітника, не маючи ні технічної бази, ні кадрів. І час, відведений на виробниче навчання (66 годин) — просто смішний. Хіба можна кваліфікованого робітника підготувати за такий час?».
...Мені з цього приводу прийшла в голову авантюрна ідея: влаштувати конкурс між випускниками училищ і ВНЗ і виявити кращих з тієї чи іншої спеціальності. Тоді можна було б визначитися, чи потрібні вищі навчальні заклади, що готують робітничі кадри. Чи не краще акумулювати кошти і надати їх тим, хто споконвіку є кузнею висококваліфікованих робітників.
Галузь у цифрах і фактах
В Україні функціонують 868 ПТНЗ, де навчається 419 тисяч учнів. 348 училищ готують робітничі кадри для промисловості, 55 — для транспорту та зв’язку, 182 — для будівництва, 155 — для сфери послуг, 250 -для агропромислового комплексу.
Кожний другий учень отримує дві та більше професій. Як стверджують міжнародні експерти, торік список найбільш затребуваних професій у світі очолили кваліфіковані робітники, після них — інженери та представники торговельних компаній, техніки, водії, ІТ-персонал, бухгалтери, кухарі.
Федерація вітчизняних роботодавців, у свою чергу, визначила 10 найдефіцитніших професій для підприємств України. Це — інженери-технологи, конструктори, агрономи, агроінженери, апаратники, механіки, токарі, оператори промислового обладнання, слюсарі, електрогазозварники. Училища за державним замовленням у 2012—2013 навчальному році мають випустити 193 тис. фахівців, у тому числі для промисловості — 60,2 тис. осіб; будівництва — 32,1 тис.; транспорту та зв’язку — 20,7 тис.; легкої промисловості — 13,1 тис.; харчування і торгівлі — 35,0 тис.; сфери обслуговування — 12,0 тис.; сільського господарства — 15,5 тис. осіб.
Кваліфікованих робітників нині готують за 520 професіями. Наймасовішими серед них є кухар, водій автотранспортних засобів, електрослюсар та слюсар з ремонту автомобілів, електрогазозварник, перукар, лицювальник-плиточник та інші.
Віднедавна організоване навчання за сучасними професіями, що затребувані на ринку праці та мають попит у абітурієнтів (монтажник гіпсокартонних конструкцій, авторемонтник, деревообробник, ізолювальник, майстер з діагностики автомобілів, майстер ресторанного обслуговування, оператор з обробки інформації та програмного забезпечення, оператор інформаційно-комунікаційного устаткування тощо).
У 2012 році вперше сформовано та реалізовано державне замовлення на підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних та наукоємних професій та спеціальностей.
Динаміка працевлаштування випускників державних ПТНЗ за останні роки залишається стабільною і становить майже 85 відсотків.
Думка експерта-песиміста
Матеріально-технічна база на більшості виробництв і в ПТУ — ганебна. Такої сьогодні не повинно бути в принципі. А на сучасному високоточному обладнанні, на комп’ютеризованих технологічних лініях, якщо вони десь є, мають працювати спеціалісти з вищою освітою. Махати кувалдою, рубати зубилом і стояти за допотопним верстатом, згадуючи, що таке багатозаходна черв’ячна різьба — кого це привабить? То чи потрібні училища, в яких вчать тримати молоток у руках, а техніку ХХІ століття бачать хіба що під час екскурсій чи по телебаченню?
Сергій НАДТОЧІЙ.
Запоріжжя.
А як у них?
За даними російських соціологів, серед офісних працівників Санкт-Петербурга 38 відсотків готові поміняти «білі» на «сині комірці». Майже половина з них стверджують, що робітнича спеціальність перспективна і завжди затребувана, кожний четвертий респондент бачить в ній стабільну достойну зарплату і стільки ж — шанс вижити в період кризи.
Найпривабливіші професії для офісних працівників: автомеханік, повар, кондитер, фермер, водій... У Петербурзі «білих комірців», готових перекваліфікуватися, на 6 відсотків більше, ніж у Москві.
Авторитетно
На засіданні круглого столу на тему: «Про практику застосування Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 року № 5026-VІ», голова парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич, зокрема, зазначила: торік на 10 тисяч населення припадало 506 студентів ВНЗ і лише 90 учнів професійно-технічних навчальних закладів. А тим часом сфера виробництва відчуває дефіцит саме у кваліфікованих робітниках.
Діти, які здобувають професійно-технічну чи вищу освіту, мають отримувати спеціальність, затребувану на ринку праці. А роботодавці — давати їм можливість стажуватися, працювати, отримувати гідну зарплату.
«Я наполягатиму на тому, щоб в новій редакції закону про вищу освіту було закладено реальні механізми, які дозволять роботодавцям впливати на зміст освіти, контролювати її якість... Наша формула партнерства: роботодавцям — освічених кваліфікованих випускників, а роботодавці випускникам — робочі місця і гідні зарплати», — наголосила керівник парламентського комітету.
Щось новеньке
Підготовка конкурентоспроможних фахівців залежить від володіння ними прогресивними виробничими технологіями, вміння виконувати роботи з використанням новітніх матеріалів, інструментів, обладнання та пристроїв. На це працює мережа навчально-практичних центрів (НПЦ). Сьогодні їх 76 (будівельна галузь — 51; сфера послуг — 9; агропромисловий комплекс — 8; промисловість — 5; машинобудівна галузь — 3).
Важливою подією стало відкриття НПЦ, де навчають нової унікальної професії «укладальник підлогових покриттів». Україна в числі перших серед країн СНД впровадила цю кваліфікацію.
На знімку: учні Запорізького металургійного ліцею під час виробничої практики у прокатному цеху металургійного комбінату «Запоріжсталь».
Їм гарантовано робочі місця на підприємстві.
Голова Верховної Ради України Володимир Рибак відвідав Київське вище професійне технічне училище будівництва і дизайну.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
