Це останні слова зі «Щоденника» Марії Башкирцевої (на знімку). Також там є такі рядки: «Я повернуся в Україну, коли на цій прекрасній землі настане пошана людських прав».
Образ Марії Башкирцевої (24.11.1858—31.10.1884) можна знайти у романах, новелах Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Андре Терьє, її оспівував у своїх поезіях Євген Маланюк... А починалося все на Полтавщині: красива й багата Марія Бабаніна вийшла заміж за сина-одинака генерала Башкирцева — Костянтина. На цьому б поставити крапку, бо казки закінчуються саме так, а далі... починається життя. Доволі швидко сімейна ідилія надокучила Башкирцеву. Родинне ярмо йому муляло, підрізало невтомні у амурних зальотах крила, тому він натхненно стрибав у гречку. Через два роки молода дружина втекла від жорстокого й ласолюбного чоловіка до батьків. Старшенького Павлуся довелося залишити у Башкирцева. А тримісячна Марійка поїхала з мамою.
Тендітне дівча зростало під промінням бабуніної любові. Від гувернанток мала засвоїла французьку та російську, від сільських пестунок — українську. Усі переконували дівчинку, що з неї заблищить зірка України, адже Марійка пречудово малювала, співала, грала на фортепіано й танцювала. 10-літньою Муся із родиною переїхала до казкової вілли у Ніцці. Там вона мала власні розкішні апартаменти з видом на Середземне море. Її однолітки ще гралися в ляльки, а Марійка сама склала собі програму занять, за якою її навчали викладачі місцевого ліцею. «Десять годин роботи щоденно... Я хочу все знати! Коли матиму 20 років, хочу все вміти!» Щоденно дівчина три години вивчала мови: англійську, італійську, французьку, грецьку, латину; по годині відводилося на заняття малярством, музикою та верховою їздою. За п’ять місяців вона опанувала трирічну програму ліцею з латини!..
Перше кохання Марійка зустріла у 10 років і мріяла вразити князя Гамільтона своїм блиском і славою. Але... У щоденнику (його дівчина розпочала вести в 12 літ і створила сім томів!) є запис, зроблений після одруження князя: «Життя є таке коротке, треба сміятися, як тільки можливо...»
Башкирцева серйозно займалася співом. «Яке щастя, яка розкіш — добре співати! Це не та гордість, що дає золото й почесті. Це почуття, що ти — безсмертна», — занотовано у щоденнику. «Бережіть голос. Це найдорожче, що у вас є», — говорив Марії професор Вартель.
Родина Марії часто подорожувала Італією, Іспанією, Францією. Дівчинка, захоплена живописом та архітектурою, досліджувала музеї. 16-літня красуня заворожила золоту молодь Європи. У Марію закохався граф Петро Антонеллі (родич Римського Папи, найбагатший жених Європи), але серце дівчини залишилося спокійним. Щоб трохи охолодити графа, Марія від’їхала до України.
На Полтавщині вона зустріла батька й брата. Гостя з Європи здивувала всіх знанням рідної мови. Татусь жив на широку ногу, дочка вивчила дозвілля в Гавронцях і змалювала його. Так з’явилися малюнки «Вечір у Гавронцях». Їй тут було добре, але як жити серед тих, хто викликає... сміх? «Наймиліші люди, але тільки те й роблять, що їдять», — записала у щоденнику.
І знову Марія в Парижі, спробувала голос у відомого професора співу. Суворий екзаменатор високо оцінив виняткової краси мецо-сопрано. Дівчина захоплено навчалася, але хронічний катар перервав навчання: голос зник назавжди.
У лютому 1877 року в Неаполі на фестивалі король Віктор Еммануїл захопився красою українки. Марія разом із матір’ю мали аудієнцію у Римського Папи. На запитання: «Чи ви з Росії?» — Марія відповіла: «Ні, Святий Отче, ми з України!» «Я народилася в Україні. Я повернуся в Україну, коли на цій прекрасній землі настане пошана людських прав, — не раз писала Марія. — Я працюю також для слави мого краю».
На чужині Башкирцева захопилася вивченням історії Київської Русі, пошуками загублених традицій рідного краю. Але мистецтва не полишила, завзято працювала в художній майстерні Рудольфа Жюльєна в Парижі: з 8-ї ранку до 5-ї пополудні. Крім того, вчащала на вечірні курси. Якось до студії прийшов професор Паризької школи мистецтв, директор Французької академії в Римі Тоні Робер-Флері. Він звернув увагу на талант Марії, яка взяла тільки 30 уроків живопису. Ті, хто сприймав Марію несерйозно, як мазунку долі, були здивовані почутим від маестро: «Те, чого ви досягли за такий короткий час, значно більше, ніж медаль за чотири роки навчання».
1880 рік. На Єлисейських Полях на виставці відзначено її картину, написану за 18 днів: «Жінка при столі читає книжку Дюма «Питання розлучення», підписану «Марі-Костянтин Рус».
Марія Башкирцева одержала від уряду Франції золоту медаль, 150 її картин купив Лувр. Тоді ж вона зустріла найбільше кохання — художника Бастьєна-Лепажа, випускника академії. Син селянки, він важко заробляв на навчання й життя, але одного ранку прокинувся знаменитим. Художник був низенького зросту, наче непоказним, але зумів полонити Марію. Його ім’я не сходило з її уст.
Та Марія почала глухнути, згодом почула вирок: туберкульоз. Обоє знали, що життя закінчується, але сподівалися без надії. Марія пише: «Я найду щось втішне й чарівне навіть у моїй смерті». Востаннє дівчина відвідала хворого на рак Бастьєна.
— У моєму краю є такий звичай: хлопцеві, який подобається, дівчина дарує вишиванку, — мовила ніяковіючи.
— Це мені? Дякую, Марі. Надзвичайна гама кольорів. І ви це самі зробили?
— Так.
— Який гарний звичай! Чим я можу віддячити?
— За дарунки не віддячують. Швидше одужуйте.
А у щоденнику Марія зізналася: «Він мене кохає!» Та у жовтні уже й Марія не могла відвідати коханого, тому Лепажа на побачення привіз брат. Дівчина була прекрасна у білій піні мережив, і художник вигукнув: «Якби я міг малювати!» Але вже ні він, ні вона не могли...
«Мені дуже важко підніматися по сходах... Мамо, життя — це краса!» — останні слова у щоденнику. 31 жовтня навічно заснула героїчна дівчина. Через 40 днів помер Бастьєн-Лепаж...
Париж іще не бачив такого прощання. Увесь дім Марії був у білому, білі квіти, шість білих коней... Її мавзолей на паризькому цвинтарі Пассі, вілла і вулиця Марії Башкирцевої в Ніцці стали місцями паломництва. Невдовзі друзі й родина відкрили у Ніцці водогін із джерельною водою, на мушлі якого напис: «У пам’ять про Марію Башкирцеву». Є у цьому місті і музей на авеню де Балет, збудований полтавчанкою Єлизаветою Кочубей, якому мати Башкирцевої подарувала 7 картин Марії.
Щоденник дівчини пережив автора, здобув всесвітню славу. Дюкло писав: «Молодий геній України, який не встиг віднайти правдивого обличчя свого великого народу».
Запоріжжя.
«У студії». М. Башкирцева.
