Барвистий вишиваний і тканий одяг, створений власноруч, сьогодні актуальний, як ніколи. Такого розвою вбрання з етнічними українськими мотивами наша країна ще не переживала. Вже не лише на свята, а й у будні скрізь бачимо людей різного віку і соціального статусу у вишиванках та інших елементах народного строю. Стільки барв, мотивів, фасонів, що, здається, здивувати вже нічим. А ось подружжя Анни та Петра Фартушинських (на знімку) із Косова і собі придумують різноманітні одяганки, й для інших розробляють фасони. Не лише сорочки, сукенки чи кептарі, а й вишуканий верхній одяг. Майстровите подружжя розробляє орнаменти за народними мотивами, додаючи щоразу щось своє.
Познайомилися вони під час навчання у Львівській академії мистецтв. Петро вивчав там тонкощі батика — розпису на шовку, Анна ж удосконалювала свої знання та навики з ткацтва. А першою спільною роботою став ансамбль весільного одягу «Цвіт папороті», в якому, до речі, вони вінчалися! Вишукані візерунки на сорочці та сукні, розписана Петром у тон костюмам хустка — комплект чарує своєю неповторністю і нагадує барви Карпат.
Гуцульські мотиви переважають і в тканих виробах майстрині. Цього фаху Анна навчилася у своїх батьків, які працювали ткачами-надомниками на художньому комбінаті, але творили здебільшого на експорт. Нині й вона ділиться набутками в Косівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. Практичні заняття проводяться зі знаними майстрами цього ремесла. Анна Фартушинська, як викладач циклу «Художнє ткацтво, композиції та матеріали», і сама веде наукові пошуки народних джерел. Часто бере участь у виставках. На одній із них познайомилася з чернівецькою майстринею Ярославою Щербань, яка вміє ткати узорні пояси маленькими смужечками, ромбоподібним орнаментом. Навчилася від неї цієї давньої й призабутої техніки, а тепер і студентам передає вміння. «Років із десять тому ще багато старовинних речей можна було придбати на ринках, а нині колекціонери скуповують практично все, і то за безцінь, — розповідає пані Анна. — Тканина відіграє велику роль: скажімо, для сорочок брали полотно найбіліше і ширше від звичайного. Ще досі подекуди в селах для нареченої готують скриню приданого, де неодмінно має бути такий сувій полотна, тканий килим, десятки вишиванок, оздоблені бісером кептар, плахта і фартух».
Анна Фартушинська зазначає, що нині відроджуються не лише вишивка, а й ткацтво. Модно стало оздоблювати домівки гобеленами, тканими та вишиваними фіранками, рушниками. Майстриня експериментує і у розробці одягу. На верстаті робить заготовки купонного полотна, з якого опісля викроює костюми. При виготовленні шалей і накидок використовує ажурну техніку, поєднуючи шовк, ангору, льон, бавовну.
Відколи подружжя Фартушинських стало працювати в парі, розширилося й коло інтересів. Тепер вони разом розробляють візерунки, ескізи майбутніх виробів. Петро дуже любить квіткові орнаменти, особливо маки (його робота — на знімку). Багато працює в техніці холодного батика. Вже можна говорити про почерк майстрів, який упізнається і на численних виставках.
Запитую, як вдається поєднувати дві творчі особистості в одній роботі. Анна лише всміхається: «Конкуренції нема, хоч митці зазвичай дуже амбіційні. Кожен має своє бачення, особливо в мистецтві. Тішуся, що в нас із чоловіком мислення однакове. А це — запорука успіху й творчого зростання!»
Івано-Франківська область.
Фото з сімейного альбому Фартушинських.
