У колективному листі, під яким підписи 51 жителя смт Миропіль Романівського району Житомирщини, йдеться про те, що «за межами селища є ставок, де не всім жителям можна ловити рибу. Межових знаків поблизу водойми немає. За квитки орендар править по 30 гривень з особи. Також він виганяє людей зі ставка брутальною лайкою, озброївшись рушницею, погрожує розправою. На цьому «приватизованому» ставку звів двоповерхову будівлю. Ми не раз зверталися до різних інстанцій, але віз і нині там. 6 серпня нинішнього року на місці працювала й спеціальна комісія, до складу якої увійшли представники ряду районних служб, селищний голова та місцеві жителі. Виявили певні невідповідності й порушення, котрі одразу зафіксували».

Миропільський селищний голова Сергій Вербенко підтвердив, що проблема справді є. Це питання виносилося й на розгляд виконкому селищної ради, бо люди стурбовані поведінкою орендаря.

Натомість орендар переконаний, що правда на його боці.

— Покажіть мені людину, яка за життя упорядкувала стільки ставків, — почав розмову пан Анатолій, який з 2008 року орендує водойму в Мирополі. — Я маю нині по три ставки у Малій Козарі та Булдичеві, чотири — у Мирополі. Коли починав працювати в Мирополі, провів реконструкцію дороги загального призначення з твердим покриттям довжиною 1150 метрів. Це мені коштувало понад 147 тисяч гривень. Також я ініціював створення вуличного газового кооперативу й провів більш як кілометр газопроводу по вулиці Коростенській. Крім того, зарибнив став, запустивши 400 кілограмів коропа, білого амура, товстолобика. На це витратив 54 тисячі гривень. Мене вже замучили різними перевірками...

З приводу цієї непростої ситуації отримав коментар і начальника Державного земельного агентства в Романівському районі Леоніда Развадовського. Він повідомив, що пану Анатолію передано земельну ділянку водного фонду та водний об’єкт за межами Мирополя, в урочищі «Мергель» Миропільської селищної ради, для рибогосподарських потреб. Під час його обстеження встановлено, що договір на використання води відсутній, а на земельній ділянці, яка входить у прибережну захисну смугу, ведеться будівництво будинку, вільний доступ до води перегороджують залізні ворота. Це суперечить п. 2 ст. 61 Земельного кодексу України.

Орендна плата за користування цією ділянкою водного фонду сплачується згідно з умовами договору в сумі 1050 гривень на рік. Договір оренди гідроспоруди відсутній. Фактична площа користування водним об’єктом значно перевищує ту, що зазначена в договорі оренди земельної ділянки.

Водокористувач, який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов’язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Загальне користування для задоволення потреб громадян є безплатним і без будь-яких дозволів. Тому й напування худоби, купання, вилов риби, яка розмножується природним шляхом, не потребують дозволу орендаря. Він повинен відвести та обладнати на своєму ставку місця, де мешканці зможуть безплатно ловити рибу, яка розмножується природним шляхом, або відпочивати. Зазвичай такі місця завжди перебувають під наглядом.

Ситуація, справді, дуже непроста й доволі поширена на теренах області. У деяких районах селяни також «воюють» із орендарями ставків, котрі не дозволяють ловити рибу чи відпочивати поблизу води. Розв’язувати ці проблеми слід цивілізованим шляхом. Тут головне слово — за місцевою радою, яка мусить знайти компроміс відповідно до законодавства. Адже постійні конфлікти та суперечки ні до чого доброго не приведуть.

 

Житомирська область.

Фото автора.