Що українцям відомо про Смілу — стародавнє місто на Черкащині? Молодь, мабуть, знає, що тут народився і виріс Володимир Родіонович Кличко, батько всесвітньо відомих братів-боксерів. Ще дехто згадає: тут — найбільша вузлова залізнична станція Черкащини, що носить ім’я Тараса Шевченка. І що тут випускали телевізори «Орізон»...
Дбайливість як спадок
Старші люди пригадають, що в радянські часи в місті працювали машинобудівний і механічний заводи, завод «Металіст», електромеханічний ремонтний, радіоприладний завод «Орізон», пивоварня, цукроварня, хлібо- та молочноконсервний комбінати, завод лимонної кислоти, вагонне та локомотивне депо, меблева та швейна фабрики та ще з десяток невеликих підприємств.
На жаль, за останні двадцять літ поменшало не тільки людей — з близько 90 тисяч до майже 70. З карти міста зникла більшість названих вище підприємств. На колись багатотисячному радіоприладному заводі, флагмані точного машинобудування СРСР, тепер діють лише кілька виробничих підрозділів. Молочноконсервний комбінат став фабрикою морозива «Ажур». Меблева фабрика — товариством з обмеженою відповідальністю «Меблі «ЛІВС». Особливо болючим стало закриття цукрокомбінату, що працював ще за часів цукрозаводчиків — графів Бобринських.
Однак мешканці міста з відважною назвою такі, як завжди, — хазяйновиті, цікаві й непрогнозовані. Колись Сміла в політиці належала до так званого червоного пояса. Та саме сміляни на початку 1990-х першими на Черкащині обрали до Верховної Ради України не партфункціонера, а безпартійного демократа, машиніста тепловоза Володимира Криволапа. А цього року віддали багато голосів за «Свободу». Кажуть, що в місті на виборах до парламенту по мажоритарному округу переміг міський голова Вадим Решетняк, який прикрасив Смілу дивовижним водограєм і оновив парк. Однак загалом по округу таки пройшов досвідченіший безпартійний самовисуванець Віктор Тимошенко, який 2002 року вже обирався тут депутатом.
Ті підприємства, що нині працюють у Смілі, можуть вважатися зразковими. Так, за результатами фінансово-виробничої діяльності локомотивне депо (структурний підрозділ Одеської залізниці) посіло цього року перше місце серед 52-х локомотивних депо України. У цехах площею 14 тисяч квадратних метрів так просторо, світло, затишно, наче тут не тепловози ремонтують, а складають швейцарські годинники.
Висока культура виробництва на фабриці морозива «Ажур» та на меблевій «ЛІВС».
Сміляни знають своє коріння
Здається, Сміла існувала завжди. Та цього року місто, що мальовничо розкинулося в затишній улоговині над річками Тясмин і Сріблянка, відзначило 615 офіційних літ. Але черкаські археологи, на основі дослідження городища «Замок», припускають, що найдавніше поселення на території Сміли виникло ще на початку раннього залізного віку, орієнтовно в ІX — на початку XІІ століття до н. е.
Під Смілою багато підземних ходів різних епох. Вони ще не вивчені, але навколо них є безліч легенд. Про древність Сміли свідчать і клади, яких тут знаходили чимало. Як розповідав колись старожил Семен Біденко, його двоюрідний дядько знайшов у 30-х роках, копаючи льох, горщик зі срібними та золотими монетами.
Сміляни щиро вірять, що в підземних ходах під Смілою є золото. Говорять навіть про золоту карету, що її оберігає якесь таємниче «Воно». Про те, що Сміла й Смілянщина ще зберігають багато сюрпризів, свідчить знахідка чорних археологів у 1990-х роках. Саме в Смілі вони знайшли золоту кіммерійську пектораль. На щастя, її викупив уже покійний відомий збирач старовини Платонов і подарував історичному музею в Києві. Унікальна річ була збережена для українського народу. Цей випадок доводить, наскільки актуальними є регулярні археологічні дослідження в місті над Тясмином.
Свого часу Сміла була козацьким сотенним містечком. Тут містилась резиденція Тимоша Хмельницького. А у XVІІІ столітті на Смілянщині повстали гайдамаки. Одного з їхніх отаманів — Максима Залізняка — називали князем Смілянським. Це про ті часи Шевченко писав: «Горить Сміла, Смілянщина кров’ю підпливає»... Від легендарної дівчини-козачки Сміли, від лицарів-козаків та гайдамаків передався смілянам дух вольності. В кінці XІX століття Сміла була серед тих 20 міст, де існували Громади, які 1897 року об’єдналися в Загальну Українську Організацію. Не дивно, що саме смілянин Яків Водяний був одним з організаторів Українського Вільного Козацтва в 1917 році, його обрали Черкаським полковим отаманом. У 1920-х роках чимало смілян стали під знаменитий, чорний, як земля, прапор Холодноярської республіки з гаслом «Воля України або смерть».
Сміла завжди славилася своєю інтелігенцією. Свого часу тут існував театр, на сцені якого виступала і славетна Марія Заньковецька. Згодом він став кінотеатром «Комсомолець», що в наші часи повторив долю самого комсомолу.
Вагомий внесок смілян і в розвиток культури та науки України. Ольга Ласкова була артисткою Петербурзького Маріїнського театру і заснувала в Смілі українську трупу. В місті жив і працював відомий доктор медицини Борис Козловський — учитель знаменитих хірургів Якова Гальперіна та Володимира Покотила. Сміляни також доктор геологічних наук Микола Пустильников, академік Григорій Проскура, заслужений артист, режисер Михайло Терещенко, заслужений артист Микола Пилипенко та доктор філологічних наук Павло Федченко. В повоєнні роки Катерина Радченко та Євгенія Єршова, вихованки тутешньої художньої самодіяльності, стали народними артистками УРСР. На весь світ уславився чудовий співак Валентин Пивоваров. А поети — Тодось Осьмачка, Олена Журлива, Микола Воробйов. У Смілі народився і виріс Герой Радянського Союзу, командарм 2-го рангу, Григорій Штерн, що вирізнявся серед військових інтелігентністю.
Сміляни — відомий борець, гідний супротивник чемпіона чемпіонів Івана Піддубного Тимофій Медвєдєв і навіть Костянтин Воскобойников, який створив у листопаді 1941 року на території окупованої німцями Орловської області Народну Соціалістичну партію Росії (НСПР)... Тут вираховував трасу до Місяця піонер світової космонавтики Юрій Кондратюк (Шаргей). У Смілі поховано одного з найвидатніших ботаніків світу Юрія Клеопова. Про все це розповідає експозиція Смілянського краєзнавчого музею.
Сміла — дивне, суперечливе, багатопланове українське місто, що пам’ятає своє минуле, знає своє коріння і з оптимізмом дивиться в майбутнє. Тут завжди були люди, котрі дбали про його розвиток. Тому Сміла — таки вічне місто!
Черкаська область.
Довідка
Сміла — місто обласного підпорядкування, райцентр. Населення — 68,7 тисячі душ. 20 підприємств різної форми власності, 374 малі підприємства. Працює 3185 приватних підприємців. У місті 215 магазинів, 67 підприємств громадського харчування.
Тут зароджувався «народний» капіталізм
Сміла — це не тільки промисловість, будівництво, торгівля, а передусім історія, люди. Думається, дбайливе ставлення до роботи і до свого підприємства в смілян іде ще від графів Бобринських. Онук Катерини ІІ і графа Орлова Олексій Бобринський збудував у Смілі 1838 року цукрозавод — один з перших в імперії. Цукор тоді був дорогим, за кіло платили 4 карбованці. Як за добру корову. З аристократа-цукрозаводчика Бобринського розпочалася епоха «цукрових королів» — Симиренків, Харитоненків, Терещенків з їх «народним капіталізмом». З появою цукроварні змінилося життя й містечка, й усього Черкаського повіту. До того тут займалися виключно хлібною торгівлею, а з 1838 року капітали та підприємливість Бобринських відкрили навкруг Сміли багато нових засобів для торгівлі, промислів і заробітків багатьох людей. Люди віддячили сумлінною працею. Це увійшло в кров. До речі, був час, коли Сміла за потужністю встановлених на її підприємствах парових машин перевершувала Москву(!). А в 1879 році дев’ять підприємств Сміли виробили продукції на 4 мільйони 70 тисяч карбованців, тоді як 79 підприємств Києва — на 3 млн. 279 тисяч карбованців. Побудовані першими смілянськими цукрозаводчиками соціальні об’єкти служать і досі. Як-от Софіївська лікарня, приміщення технікуму харчових технологій тощо.
У Смілі цього року з’явився чудовий водограй.
Залізничні ворота Сміли — вузлова станція імені Тараса Шевченка.
Фото Олександра ВІВЧАРИКА.
