Жінки, котрі перебувають у місцях позбавлення волі, повинні мати значно кращі умови для відбування покарань, у тому числі й вищий рівень медичного обслуговування та соціальної адаптації після звільнення. На цьому наголошували учасники круглого столу на тему «Бангкокські правила на захисті прав ув’язнених жінок», який відбувся в Комітеті Верховної Ради з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин спільно з Інформаційно-консультативним жіночим центром за підтримки Міжнародної пенітенціарної реформи.

 

Учасники заходу зазначали, що з радянських часів і донедавна в нашій країні навіть не велася окрема статистика щодо ув’язнених чоловіків та жінок і не розрізнялися умови утримання для представників різної статі у місцях позбавлення волі. Відповідно це і впливало на умови, в яких відбувають покарання засуджені жінки, які багато в чому не відповідають європейським стандартам. В Україні жіночі колонії перебудовувалися з чоловічих, а не проектувалися спеціально для жінок з урахуванням жіночих спеціальних потреб, базованих на фізіологічних і соціальних відмінностях. Досі деякі жіночі колонії опалюються дровами і не забезпечують належного рівня санітарних норм.

Голова підкомітету з міжнародно-правових питань та ґендерної політики Олена Бондаренко відзначила, що на сьогодні згідно з Указом Президента України від 8 листопада 2012 року схвалено Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України на 2012—2017 роки. Цим документом офіційно визнано, що існуюча система виконання кримінальних покарань та попереднього ув’язнення, побудована ще за радянських часів, не відповідає принципам гуманізму і поваги до прав і свобод людини. В Концепції є багато красивих статей, які мають наблизити українську пенітенціарну систему до європейських стандартів: скажімо, медицина на найвищому рівні — від обладнання до автомобілів, навчання ув’язнених у вишах. Однак поки що багато чого із задекларованого так і залишається на папері. Хоча, за офіційними даними, 15 ув’язнених жінок нині вже дистанційно навчаються у вишах, 646 здобувають професійно-технічну освіту. Водночас 1300 засуджених представниць слабкої статі лише за ґратами здобувають повну середню освіту.

За словами О. Бондаренко, у Концепції зовсім не прописані механізми забезпечення потреб ув’язнених матерів з дітьми та взагалі особливі потреби жінок в ув’язненні. На її думку, все це свідчить про потребу практичного впровадження в Україні Правил ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (так звані Бангкокські правила), що може реально підвищити рівень гуманізації системи виконання покарань в Україні, особливо щодо жінок.

Заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань Віталій Хведчук навів тривожні дані, які свідчать, що, потрапляючи за ґрати, жінки дуже часто опиняються забутими і непотрібними навіть для родичів і близьких. 30% жінок, які відбувають покарання, не отримують посилок або передач, 58% не мали тривалих побачень. Тільки 16% ув’язнених жінок перебувають в офіційному шлюбі. Серед засуджених зростає концентрація соціально незахищених груп. Водночас понад 17 тисяч жінок рішенням судів отримали покарання без позбавлення волі.

Окремою проблемою є перебування у закладах позбавлення волі вагітних жінок та жінок із дітьми. Адже засудженим дозволено побачення, і часто вагітність та народження дитини стає для засудженої своєрідною перепусткою до легшого режиму відбування покарання, комфортніших умов проживання, кращого медобслуговування та навіть до дострокового звільнення. Адже до засуджених мам ставляться поблажливіше, їх звільняють від роботи в колонії, а в разі скоєння нетяжких злочинів вони підпадають під амністію.

Нині в Україні діє дві виправні установи, куди направляється така категорія жінок: у Чернігові та Одесі, де є будинки дитини і де зараз проживає 97 дітей, народжених за ґратами. У вересні 2010 року в чернігівській жіночій колонії було відкрито центр матері й дитини, де засуджені жінки проживають разом зі своїми дітьми до трьох років. А потім дітей або забирають під опіку родичі, або відправляють до дитбудинків.

За підсумками обговорення учасники заходу наголосили, що держава має не лише приділяти значну увагу покращенню умов відбування покарань для жінок, а й сприяти їх ресоціалізації — щоб вони могли повернутися до повноцінного життя та знайти своє місце у суспільстві після звільнення.

ФАКТ

В Україні станом на 1 січня цього року близько 320 тисяч людей були засуджені або перебували під вартою, з них близько 160 тисяч — в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, із яких понад 9 тисяч — жінки. В Україні діє 15 установ виконання покарань для жінок.