У Брюсселі відбувся Міжнародний вугільний діалог за назвою «Куди йдеш, Україно?». Він був організований Європейською асоціацією вугілля EURACOAL і Європейським соціально-економічним комітетом — консультативним органом ЄС.
З огляду на ситуацію, що склалася у нашій країні із забезпеченням паливом енергогенеруючих підприємств, зрозумілий інтерес до цієї проблеми. Як з погляду боротьби із кризами, так і більш прикладого — українських поставок електроенергії у Європу. Адже нині на різних рівнях тривають дискусії про те, що, у зв’язку з можливим дефіцитом електроенергії, імовірні скорочення її експорту західним партнерам. Що саме обговорювали учасники зустрічі в Брюсселі і яких висновків вони дійшли?
Одним із доповідачів був виконавчий директор німецького Союзу імпортерів вугілля Еріх Шмітц. Він уважає, що справжня енергетична криза загрожує Україні не так через можливу нестачу газу, як через дедалі очевидніший дефіцит вугілля, особливо антрациту. А за даними, оприлюдненими на конференції в Брюсселі, вугілля життєво важливе для української електроенергетики, оскільки забезпечує виробництво приблизно 35—40 відсотків споживаної в країні електрики. Видобувають його здебільшого в Донбасі, значна частина якого перебуває під контролем сепаратистів.
І хоча в Україні доволі різних видів кам’яного вугілля, проблема в тому, що більшість українських електростанцій, які будувалися майже півстоліття тому, розраховані саме на висококалорійний антрацит. На іншому вони не зможуть працювати.
Тим часом українські учасники конференції з компанії ДТЕК повідомили: у зоні, контрольованій сепаратистами, видобуто не менш як 2 млн. тонн цього палива, але його не виходить вивезти з-під Донецька або Луганська через зруйновану залізничну інфраструктуру. Його можна б перевозити транзитом по території Росії, але вона поки що не згодна. ДТЕК просить Євросоюз посприяти у вирішенні цього питання.
У Брюсселі обговорювалося також питання заміщення донбаського вугілля імпортним. Але особливість антрациту в тім, що його у світі дуже мало. Антрацит є в Китаї, але він потрібний для місцевих ТЕС, що теж застаріли. Китай повністю імпортує його з В’єтнаму. Для України єдиними реальними джерелами такого вугілля в достатніх кількостях є, хоч би як це погано звучало, Донбас і Росія.
На конференції обговорювалося також питання закупівель південноафриканського вугілля як альтернативи українському. Її учасники вважають, що в цьому разі йдеться або про якусь суміш, або про звичайне енергетичне вугілля. Й аргументують тим, що Південна Африка в останні чотири роки щорічно експортувала 1—1,3 мільйона тонн антрациту. Тому не можуть пояснити, звідки в неї додатково взявся ще 1 мільйон тонн для України?
Щодо закупівлі потрібних марок вугілля у США та Австралії, це навряд чи реально. Адже потужність американських шахт, які видобувають антрацит, становить 200—400 тис. тонн на рік, і вони йдуть на потреби американської металургії. Австралія теж мало експортує такого вугілля.
Попри складність ситуації, наголошує виконавчий директор німецького Союзу імпортерів вугілля Еріх Шмітц, українці повинні побачити світло в кінці «тунелю», розглядаючи її як шанс позбутися будь-якої залежності в цій сфері. Як шанс провести докорінну реструктуризацію всієї вугільної промисловості та електроенергетики України.
