У вивченні історії гетьманської столиці Батурина нагромадилось чимало дискусійних питань, на які треба звернути увагу. Останнім часом в науковій літературі, зокрема, згадують про великі масштаби церковного будівництва у головному місті Гетьманщини за доби Мазепи. Так, В. Коваленко та В. Мезенцев стверджують, що гетьман «приділяв значну увагу зміцненню та розбудові міста, спорудженню та ремонту храмів, що їх тоді в Батурині нараховувалось близько 40».

Ця цифра фігурує й у збірнику матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті І. Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». Зрозуміло, в будь-якому дослідженні гіпотези важливі. За однієї умови: вони мають бути ретельно документовані й аргументовані. Та якраз аргументів шановним дослідникам бракує: «Більшість батуринських храмів були, вірогідно, як і в інших тодішніх містах, невеличкими парафіяльними та садибними патрональними церквами, як, наприклад, дерев’яна церква Введення Богородиці — домовий храм на садибі генерального судді В. Кочубея».

Ще до 1700 р. у гетьманській столиці та передмісті височіли Троїцький, Миколаївський, Покровський, Воскресенський та Введенський храми. За документами Бендерської комісії, І. Мазепа виділив понад 20 000 золотих на побудову в Батурині кам’яного Троїцького собору, 4000 золотих — на зведення мурованого храму святого Миколи (у 1708 р. ще був незакінчений), 15 000 золотих — на будівництво дерев’яних церков: Воскресенської та Покрови Богородиці. На прохання гетьмана у 1700 р. до Батурина з Москви прислали відомого зодчого, «кам’яних споруд художника» Д. Аксамитова, що привіз кіот, дві кам’яні різьблені слупи та інші дорогі деталі для новобудови (очевидно, для Троїцького собору).

За пропозицією В. Ясинського у гетьманській столиці 1692 р. у Троїцькому соборі був висвячений протоієрей — намісник київського митрополита — «первый по киевском протопопе, чести ради гетманской, яко же и киевский первый, чести ради столицы первобытной». Отже, у джерелах є повідомлення про 5 церков, що були за доби Мазепи у гетьманській столиці.

В описі Батурина 1726 р. згадуються Гончарівці, «где он зменник Мазепа сам жил», «церков древяная цела з некоторою частю иконостасу», а також у фортеці «две церкви каменные пустые Живоначалныя Тройци да Николая Чудотворца недостроено в половину». Крім того, сказано про шинок «церкви Покрова». Опис згадує про «бившого замкового попа Василія» і про те, що в Батурині мешкає «поп отц Лука». У цьому важливому документі не згадані ні інші церковні споруди, ні двори церковнослужителів. З цього можна зробити висновок, що після 1708 р. у місті діяв лише Покровський храм, де правив службу отець Лука.

Версія про наявність у Батурині багатьох домових та парафіяльних церков, на нашу думку, нічим не підтверджується. Навіть «домову» церкву В. Кочубея важко вважати такою, бо у повідомленні про неї ієромонаха Севського монастиря Никанора сказано: «И, ночевав, ходили они к заутрене в тое ж церков, что у ево, Васильева, двора», «были они и у обедни в той же церкви, которая у двора ево, Кочубеева», «пришед к Васильеву дому Кочубея, вошли в церковь Введенія Пресвятыя Богородицы, к вечерне». З цього випливає, що двір генерального судді містився поблизу церкви. Навіть якщо припустити, що йдеться справді про домову церкву, то це був скоріше виняток, аніж правило. Більшість генеральних старшин жили в інших містах — як-от генеральний обозний В. Дунін-Борковський мешкав у Чернігові. Отже, збудувати персональну церкву поблизу власного дому міг лише впливовий урядовець, яких у гетьманській столиці було зовсім небагато. Тому навіть за максимальними підрахунками таких церковних споруд разом з документально «засвіченими» могло бути не більше 10.

Втім, і ця цифра викликає сумніви. Впливові урядовці зазвичай будували «свої» церкви у власних маєтностях, монастирях, якими опікувалися. Загалом, тогочасні джерела не фіксують великої кількості церковних споруд у містах Гетьманщини. Відтак, й історикам не варто давати волю своїй фантазії.

 

Чернігівська область.