«Батьки покинули мене, щойно я з’явився на світ. Вони не залишили жодних документів. Мені холодно і страшно. Навкруги морок і невідомість.
Досягши повноліття, я так і не відчув смаку життя, не знаю, що таке вода, не чув дзвінкого дитячого сміху. Серце ледь б’ється, а душа рветься із грудей і пошепки благає: люди, ви ж — всесильні, врятуйте мене! Я помираю...»
Цей монолог можна було б почути з басейну Узинської ЗОШ №1, який почали будувати 16 років тому. Школу ще за радянських часів називали довгобудом. Давно повиростали ті, хто мріяв бодай останній рік повчитися в новенькій сучасній красуні. Мрія здійснилася лише в їхніх дітей. Ошатна, велична, із просторими класами, світлими коридорами... Здавалося б, чого ще треба дітям? Потрібен басейн!
Він є. І не тільки на папері. Працівники-ветерани згадують, що коли першу школу здавали в експлуатацію, її заднє крило залишалося недобудованим. Майстерню, тренажерний зал та туристичний клуб учителі та учні добудували самотужки. А на завершальні роботи в басейні коштів не вистачило. Через декілька років про нього всі забули. Окрім дітей. Вони досі вірять, що мрія їхніх батьків здійсниться!
Сподіваючись почути втішну відповідь, поспішаємо до директора школи. Він терпляче пояснив нам ситуацію, а наостанок із сумом кинув: «І не мрійте...».
Та хіба в дитини можна відібрати мрію? Нитка Аріадни привела нас до міського голови Олександра Охріменка, якому ми поставили єдине запитання: «Що йому відомо про наш помираючий басейн?».
Виявляється, міська влада ставила питання перед районною радою про передачу довгобуду на баланс громади міста. Навіть відповідні документи підготувала. Там довго зволікали, комісію з вивчення питання створили. Вона уважно обстежила об’єкт, а віз і нині там.
Клубочок докотився до заступника голови райдержадміністрації Валентини Бачинської. Вона люб’язно зустріла нас і, що цікаво, не сказала категоричного «ні», але й пообіцяти чогось конкретного не змогла.
Та ми сподіваємося, що дорослі дяді та тьоті розрубають цей гордіїв вузол і вдихнуть нове життя в недобудований басейн.
Богдан ДЕЙНЕКА, вихованець зразкової літературно-публіцистичної студії «Дзиґа».
Біла Церква
Київської області.
