У Таврійському ліцеї мистецтв — одному з найкращих навчальних закладів гуманітарного профілю — батьки першачків мають намір перевести своїх дітей до інших шкіл. Ви не повірите, усе це — через одного малюка!
Прийшов і переміг
Славко (ім’я змінено. — Авт.) восени минулого року прийшов і переміг, налаштувавши проти себе і ровесників, і педагогів з батьками.
— Хлопчик не дає проводити уроки, знущається з ровесників — в їдальні, наприклад, може плюнути в тарілку дитині, з якою посварився. Може посеред уроку без дозволу вийти із класу. І ніхто йому не указ. Наш класний керівник Людмила Федорівна намагалася його виховувати, з батьками не раз спілкувалася, але це закінчилося для досвідченого, шанованого педагога серцевим нападом. На батьківських зборах кілька разів просили директора й міське управління освіти перевести в іншу школу Славка. Але щораз одержуємо відповідь, що це можливо тільки за згодою його батьків. А ті не хочуть переведення — кажуть, що це порушує їхні права. А як же права інших дітей? — запитує Альона Єнер, мати першокласниці.
«Вчитися до останньої краплі крові»
Малюк — не монстр. У нього нормальна любляча родина, яка хіба що занадто балує синочка. Хлопчик розвинений добре, і біда в нього одна — надто рухливий, не може зосередитися, часом піддається нападам невмотивованої агресії. Із цими недоліками педагоги впоратися не можуть, а батьки не хочуть, і в цьому корінь усіх проблем. — У Славка проявляються всі ознаки гіперактивності.
Дитина потребує особливого підходу, і я пропонувала батькам або навчати його вдома, або перевести до другого класу — добре, що з розумовими здібностями у нього повний порядок. Батько Славка мені прямо заявив: «Син хоче вчитися в ліцеї, і вчитиметься тут до останньої краплі крові», — розповіла директор ліцею Олександра Альохіна.
Від проблеми не сховаєшся
Показово, що в протистоянні учнівського колективу, педагогів і непосиди освітянське відомство цілком на його боці.
— Гіперактивність — не хвороба. До таких дітей потрібно знаходити індивідуальний підхід. Якщо ж розвиток гіперактивності дійшло до стадії психічного розладу, то висновок про це може зробити не дирекція навчального закладу, а психолого-медико-педагогічна комісія. Однак проходити її чи ні, вирішують тільки батьки дитини. Найчастіше вони відмовляються, — пояснює головний фахівець відділу шкіл міського управління освіти Тетяна Стасюніна.
В Україні для таких малят у порядку експерименту створюються окремі групи в дошкільних закладах. Однак у херсонських садках їх немає, тому що скупчення маленьких «вихрів» — додаткові турботи і нервування для педагогів. Але вчені вважають, що рано чи пізно суспільство змушене буде впритул підійти до розв’язання проблеми. Адже темп життя зростає й разом з ним «прискорюються» діти. Їх з кожним роком стає дедалі більше, і не реагувати на це — означає уподібнюватися страусові.
Висновок напрошується банальний: треба вчити малят контролювати свою поведінку. Оскільки лікарі стверджують, що гіперактивність «переростають», отже, варто лише трохи допомогти дітворі це зробити, а не відмахуватися від них посиланнями на те, що про непосид «у законах нічого не згадується».
Херсон.
