У «Голосі України» за 27.04.12 опубліковано листа С. Миронова з Миколаєва про побори в школах. Держава, згоден, цілком «довірила» усі справи (ремонти, умеблювання, вікна-двері, сантехніка...) батькам. До яких пір? — насмілюся запитати у можновладців.
Я з жахом уявляю, скільки доведеться внести благодійних внесків школі. Донині нарівні з іншими батьками утримував ясельки та дитячий садок. Протягом п’яти років з нас щомісяця вимагали гроші: то до фонду закладу, то для потреб групи, то на фарби, альбоми, олівці, пластилін, пензлики... Одне слово, щорічно у вересні давали список на двох сторінках у клітинку рядок у рядок. Здавали навіть до фонду завідувачки! Ми купували шафи й полиці, бачки в туалетах, оплачували сантехроботи, фарбували, клеїли, білили... І це при зарплатах від 800—1200 гривень. Ми підрахували: здавали в середньому по дві тисячі гривень на рік. Плюс вартість ремонтних робіт. У групі 25 дітей. А тільки в нашому дитсадку шість груп. Множимо й отримуємо 300 тисяч. У місті, до речі, 13 дошкільних закладів (колись був 31), в них по 6—10 груп. Ось така арифметика.
Добре влаштувалася держава!
Шостка
Сумської області.
Від ведучого. В Україні функціонує понад 15 тисяч дошкільних закладів, з них — 6600 — у містах. Візьмімо середню чисельність міського дитсадка (150 малят), помножимо на середню річну суму поборів (2500 грн.) і на 6600 дитсадків одержимо 2,5 млрд. грн., які йдуть «наліво». Держава самоусунулася від контролю над витратою так званої добровільної спонсорської допомоги, переклавши турботу про дітей на батьків. Але й вони, запевняю вас, стоять осторонь від грошових потоків, що проходять через брудні руки справжніх розпорядників фондами. До яких пір? — запитує читач Ю. Скеднис. Доти, поки наївні батьки-добродійники дозволятимуть обдурювати себе й годувати ненаситних, аморальних здирників від освіти та їх покровителів.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
