Не марнували ми роки —
Поля орали, засівали,
А шахтарі та гірники
Руду й вугілля добували.
Нас радував дитячий сміх,
Єднав навіки він родину,
Та каменем на серце ліг
Нестерпний біль за Україну.
Чи то ж замало було бід,
Чи то ж спізнали мало горя,
Що нині у вогні весь схід
І вітер шквальний віє з моря.
Вже ніби привиди міста,
Зруйновані будинки, школи.
Та марна ворога мета,
Не здійсниться вона ніколи.
Ми не дозволим зневажати,
Принижувати й мордувати.
Не будете ви панувати,
Бо руйнувать — не будувати.
Самі збудуємо міста —
Задуми наші світлі, чисті,
І половітимуть жита,
Бо руки ваші мозолисті.
Нехай Творець благословить
На світлі та величні справи.
Ми будем працювать і жить
На благо рідної держави.
