Микола мав цікаве прізвище — Француженко, але воював за Україну, для України, Україною жив і для неї працював.
У неділю, 28 жовтня 2007 року, в місті Сілвер Спрінґ біля Вашингтона серце Миколи Француженка зупинилося вп’яте. Покійний осиротив дружину Ярославу, синів Руслана й Олександра, доньку Роксану, а також трьох онуків (наймолодшого назвали на честь діда) і одну правнучку.
Український радіожурналіст, редактор, публіцист Микола Француженко народився 25 листопада 1923 р. у Краснокутську (тепер Сумської області) у родині високого рангу спеціаліста-інженера військової техніки та зброї. Дитячі роки провів у Києві, одначе щасливого дитинства не мав. Немовлям втратив матір, через п’ять років батько одружився знову. Перед Другою світовою війною малий Микола мандрував із батьком різними містами СРСР і вчився у різних школах, а найдовше — в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Кам’янці-Подільському, на Кавказі, у Криму...
У 1938 р. юнак став сином «ворога народу». Батька заарештували. Родині заборонили жити в столицях республік, навіть в обласних і районних центрах. До цього лиха додалося ще одне: його покинула мачуха. Миколою опікувались батькові друзі. Батько просидів 21 день у камері смертників, але його не розстріляли, бо саме тоді арештували наркома Єжова. Потім ще двічі батька засуджували до 10 років тюрми, але звільнили в 1939-му.
Середню школу Микола закінчив у Житомирі 1940 року. Він не пішов слідами батька, а вирішив стати лікарем. Рік провчився в Харківському медінституті. Почалася війна. Йому пропонували їхати в Середню Азію, а коли відмовився, відіслали до піхотного училища середнього комскладу в Тамбові. 1942 року почалася воєнна епопея молодого лейтенанта: контузія, тяжке поранення, німецький полон...
Свої перші оповідання він написав за колючим дротом у таборі військовополонених. Таких Сталін назвав зрадниками. Микола не міг погодитись із несправедливим осудом. При першій нагоді старшина став до лав Першої дивізії Української національної армії під командуванням генерала Павла Шандрука. Потрапив у полон до британців у 1945-му в Австрії... У вересні 1948-го звільнений.
Працював у фермера, на текстильній фабриці, на цегельні, потім став співвласником і директором підприємства з виробництва літнього взуття. Був здібний та заповзятливий. Невдовзі Микола Француженко працював на радіостанції «Визволення» в Мюнхені (1957—1962), згодом перейменованій на Радіо «Свобода». Кар’єру розпочав головним режисером (продюсером), диктором і автором радіоскриптів.
З Німеччини до Нью-Йорка переїхав із родиною: Микола Олександрович був одружений з молодшою дочкою о. протопресвітера Ігоря Губаржевського Ярославою. Очолив нью-йоркську українську редакцію Радіо «Свобода». При цьому вчився: у Норвіцькому університеті отримав науковий ступінь магістра.
Микола Француженко був найпопулярнішим серед слухачів в Україні диктором на Радіо «Свобода», а згодом — на «Голосі Америки». Саме він 20 липня 1969 р. першим, без жодного тексту під рукою, дивлячись на екран телебачення Державного управління з питань космосу і аеронавтики, повідомив у прямому ефірі про експедицію «Аполлона ХІ» — висадку астронавтів Ніла Армстронґа та Едвіна Олдріна на поверхню Місяця.
Дійсний член УВАН, член ОУП «Слово» та Національної спілки письменників України Микола Француженко писав: «А щодо моєї праці на радіостанції «Голос Америки», то, одверто кажучи, я ніколи б не залишив її в 1990 році, якби вчетверте у моєму житті не зупинилося серце і не почав дедалі загрозливіше активізуватися глибоковенозний тромбоз у лівій нозі. Серце ж у мене зупинялось в Одесі в 1936 році, коли тяжко захворів на шкарлятину з різними ускладненнями. Зупинилося 1946 року в Ріміні, якраз перед прем’єрою «Господині заїзду», в якій виконував роль Мірандоліни. Зупинилось в Англії в 1949 році. І зупинилось біля Вашинґтона в 1988 році. Цікаво, що ніде не хотіли сказати тривалість моєї клінічної смерті! Ну й не треба...»
Запоріжжя.
Фото з архіву.
