23-літня майстриня Аніта Романович із Великої Лепетихи, що на Херсонщині, лише третій рік вишиває стрічками. Але в її руках звичайна атласна стрічка перетворюється на витвір мистецтва. До роботи стає тільки в гарному настрої. Щоб та випромінювала красу й гармонію, вкладає всю свою душу й фантазію. Пишні півонії й троянди, лілії й ромашки на її картинах мало кого залишають байдужим. Як творчість змінила її життя й пріоритети, розповідає сама майстриня.

— Захоплення стрічками прийшло зненацька. Холодного січневого ранку я вийшла на балкон і побачила в куточку нікому не потрібну книгу — посібник з вишивки стрічками. Захотілося спробувати... Через рік список моїх робіт нараховував уже понад 50 картин, і з кожним днем він збільшується. Багато дарую близьким, чимало робіт продала за кордон.

— А як ставляться до твого захоплення рідні?

— Дуже підтримують і допомагають, особливо мама. Саме вона передала мені й моїм сестрам потяг до рукоділля. Змалку я була в постійному творчому пошуку: то відріжу ґудзичка від маминої блузи, то спідницю собі зшию з тюлю, а якось навіть язички на чоботах сестер зрізала, щоб ляльці хутряну жилетку зробити. У шкільні роки ходила на всілякі гуртки. У яких тільки не побувала! Театральний, танцювальний, бісероплетіння, вишивання, охорона природи... Ще я малюю.

— А твої сестри?

— З нас чотирьох найсильніше потяг до творчості виявляється в мене й старшої сестри Сніжани. Вона з успіхом закінчила художню академію в місті Мостар (Боснія і Герцеговина), де й проживає. Сніжана — успішний художник, викладає в місцевій школі малювання, пише картини на замовлення. У неї вже було кілька персональних виставок. Інші дві сестри вишивають і плетуть лише у вільний час.

— Коли ти вирішила присвятити життя творчості?

— Порівняно нещодавно. Після 11 класу вступила у Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка на архітектурний факультет. Але після двох курсів за сімейними обставинами довелося перевестися в інший вуз, ближче до дому.  Вивчаю бухгалтерський облік і аудит. Але без творчості свого життя не уявляю.

— Аніто, розкажи про сам процес вишивання.

— Усі найвитонченіші роботи — ніжні квіти й пейзажі — виконую шовковими й атласними стрічками завширшки від 2 мм до 5 см. Найбільш ходові — завширшки 3,5 см. Вони різноманітні за колірною гамою й фактурою. Що більша квітка, то ширша має бути стрічка, але найефектніші картини виходять при використанні декількох типів стрічок разом. Мені подобаються прозорі матеріали — органза, шифон, жоржет. Вони гарні у фантазійних мотивах, надають невагомості й легкості пейзажам. При їх фарбуванні виходять незвичайні відтінки й візерунки.

— Стрічки ще й фарбують?

— Так, щоб передати плавні переходи відтінків. Фарбування стрічок робить картину витонченішою, а візерунок — реалістичнішим. Якщо стрічки вишиваються, приміром, на сумці, їх покривають акриловим лаком, аби згодом можна було очистити від пилу... За допомогою міцної чайної заварки й «запікання» тканини в гарячій духовці стрічкам можна надати ефекту старовини (для речей у вінтажному стилі, наприклад). Крім стрічок використовую бісер, різні техніки. Але потрібно пам’ятати: надмірна кількість стрічок чи намистин може спотворити картину.

— Більшість твоїх виробів — із квітами. Особливо живий вигляд мають півонії.

— Квіти нікого не залишають байдужим і чудово підходять для будь-якого інтер’єру. Та й кольори в них більш яскраві, насичені. Взагалі ж мистецтво вишивки стрічками вимагає й знань, і часу, і посидючості. І, звичайно ж, бажання творити!

Херсонська область.

Фото автора.