У Луцьку на будинку медичного коледжу, що на вулиці Лесі Українки, відкрито меморіальну дошку на честь двох воїнів Української повстанської армії, публічно страчених 7 січня 1945 року. На базальтовій плиті вибито імена В’ячеслава
Новосада та Антона Мельничука, командира повстанського загону та його заступника. Обом було тоді трохи за двадцять.
На Волині ще живі свідки тієї страшної інквізиції. Вони розповідають, що хоч тілом В’ячеслав Новосад був тендітним, вірьовка двічі обривалася. Натовп стогнав від розпачу. А були там в основному учні-старшокласники, студенти педучилища, робітники підприємств Луцька. Випадково свідком тієї страти став і тодішній кореспондент обласної газети «Радянська Волинь», а нині — відомий письменник, лауреат Шевченківської премії Анатолій Дімаров.
Ось як він описав цю події в повісті «Прожити і розповісти» (1997 р.): «Вертався з базару, а у вухах моїх все лунало «Сла..» повішеного чоловіка... Бандита. Який йшов на смерть з обірваним вигуком «Слава Україні». Як гордо він стояв! Як несхитний помер! Ні, не міг так помирати бандит і грабіжник, образ якого не сходив із сторінок наших газет! Тут щось не те. Щось не те...».
В обох юнаків німці разом з польськими націоналістами 19 квітня 1943 року в селах Красний Сад та Чорний Ліс убили найрідніших їм людей. У В’ячеслава Новосада — батька, двох братів, багатьох родичів. Осиротили того дня й Антона Мельничука.
Ініціаторами встановлення меморіальної дошки стали Волинське крайове братство вояків УПА імені Клима Савура та Луцька міська рада.
Волинська область.
Фото автора.
