Коло-бог, колобок і календар

Слово календар, як стверджують філологи, походить від латинського слова Kalendae. Саме так в давньоримському календарі називався перший день кожного місяця.

У ранній період римської історії язичницькі жерці, які стежили за часом (в Україні за плин часу відповідав Числобог), оголошували в церкві про початок нового місяця.

Січневі календи були найпопулярнішими святами й єднали всіх громадян: і бідних, і багатих, і дорослих, і дітей.

 навіть перетворення християнства на правлячу релігію в Римській імперії не змогло перебороти давніх народних традицій — новоспечені християни продовжували святкувати язичницькі календи.

«Якщо мафію не можна знищити, її потрібно очолити».

Саме в такий спосіб християнські священики (за часів імператора Юстиніана) протиставили язичницькому святкуванню Новоліття християнський 12-святочний цикл.

Він продовжувався від Різдва Христового до Хрещення — з ходінням із зіркою та царями-волхвами, піснями та вертепами. Ось так і утворився цікавий симбіоз старої і нової віри...

Розібравшись із походженням слова календар, варто дійти і до суті цього способу обчислення часу.

Зрозуміло, що кожна цивілізація жила і продовжує жити у своїй системі координат.

Наприклад, вірні РУН-віри (Рідна українська народна віра), вважають, що нині ми живемо в Дажбожому 11011 році і Новий 11012 рік настане лише 1 березня. Початок нової доби вірні РУН-віри рахують не з 24-ї години, а із світанку.

А замість слова календар вони вживають слово колодар (дарунок бога Сонця Кола). Ураховуючи археологічні знахідки 14-тисячолітньої Мізинської цивілі-зації, слід визнати в тому певну історичну логіку...

А ось у Стародавньому Єгипті все було інакше...

Сонячний календар єгиптяни почали використовувати лише через 10 тисяч років після жителів українського Мізину (мал. 1).

Саме після приходу в Стародавній Єгипет скіфів-саків, які заснували там фараонську династію Гіксосів (1700—1500 роки до н. е.), корінні єгиптяни почали жити за сонячним колодаром.

У ІІ тисячолітті до н. е. у стародавніх єгиптян не було постійної ери.

Роки рахували від того часу, як на престол приходив черговий фараон. І відбувалося це зазвичай першого тора, тобто 29 серпня.

Так і писали: рік перший, місяць другий сезону розливу Нілу, день п’ятий правління фараона Кияна.

Не дивуйтеся щодо фараона Кияна. У скіфській династії гіксосів був такий фараон — Киян. Також не дивуйтеся щодо розливу Нілу. Все тогочасне єгипетське життя було тісно пов’язано із землеробством і сезонними циклами річки Ніл. Відповідно і сезонів було не чотири (як у нас), а лише три: повінь, русло та обміління.

Наприклад, повінь починалася через кілька днів після появи на небосхилі найяскравішої, «потрійної» за інтенсивністю освітлення зірки Сиріус.

Звідси, на нашу думку, й походить біблійна, а по суті — космогонічна версія народження бога Сонця-Христоса та трьох царів-волхвів.

До речі, в Таїланді, який пережив у 2011 році величезну повінь, так само, як і в Стародавньому Єгипті виокремлюють три сезони року: сезон дощів, холодний сезон і спекотний сезон.

Цікаво, що стародавні римляни зірку Сиріус називали Canіcula. І в ті серпневі дні, коли з’являвся на небі у своїй повній красі Сиріус, і в Єгипті, і в Італії стояла неймовірна спека.

Відтак у римському сенаті наставали канікули. Тож наші студенти і школярі завдячують своїми канікулами саме Сиріусу і римським сенаторам.

І, між іншим, назва Римського Колізею (мал. 2) абсолютно не випадково вміщує в собі ім’я українського бога Сонця Кола...

Проте далеко не всі живуть за християнськими календарями...

Наприклад, мусульмани використовують місячний календар, а літочислення здійснюють від 16 липня 622 року н. е., тобто з того часу, коли пророк Мухаммед переселився зі своїми прихильниками з Мекки в Медіну (мал. 3).

Саме тому жителі ісламських країн свій календар називають календарем Хіджри, тобто на честь переселення мусульман (яким було небезпечно залишатися в Мецці) в Медіну.

До речі, початок доби в мусульманському календарі починається не о півночі (як у григоріанському календарі), а після заходу сонця...

Ми кажемо: «Наша ера, до нашої ери... А що ж це означає?»...

Історики свідчать, що спочатку за часів правління римського імператора Констанція (353 рік до н. е.) була придумана ера, літочислення якої починалося із суботи 1 вересня 5509 року до н. е.

Але коли влада помінялася і прийшов інший імператор, християнські монахи дещо «уточнили» еру.

І щоб не вживати за давньою еллінською та єгипетською традицією ім’я імператора—засновника ери, придумали еру від Адама.

Її назвали ерою Anno Mundі, тобто — від створення світу.

Новий рік в різні періоди святкували чи то 1 березня, чи то 1 вересня.

А сучасне святкування Нового року в Україні (як і в Росії) було запроваджено російським царем Петром І (мал. 6), який пов’язаний з Україною не тільки Полтавською битвою (мал. 4)...

Насправді Україна є батьківщиною матері Петра І — Наталії Наришко (мал. 5), яка належала до кримських караїмів, що й досі сповідують іудаїзм.

Родоначальником роду Наришко був кримський караїм Мордка Кубрат, якого називали в Криму на український манер — Наришко.

Проте після того, як він виїхав близько 1465 року до Москви, його нащадки, зокрема, його внук Ісаак, вже стали зватися на московський манер — Наришкіними.

Отже, всі наші сучасні колізії з Новим і Старим новим роком є просто наслідком використання різних календарів: юліанського і григоріанського.

Нині ми живемо відповідно до рішення російського царя Петра І (мал. 6), який 31 грудня 7208 року повелів, щоб наступного за ним 1 січня розпочався не 7209-й, а 1700 рік, як було заведено тоді в Західній Європі відповідно до григоріанського християнського календаря.

Ми вже говорили про те, що походження слова календар пов’язано не з латинським словом, яке означало об’яву першого дня нового місяця.

Слово календар насправді походить від імені бога Сонця Кола, з яким пов’язано давньоукраїнське свято бога Коляди (мал. 7).

За давньоукраїнською міфологією:

 Перший закон життя дали людям бог Род і бог Сварог (сини Всевишнього): життя вічне і безкінечне.

 Другий закон життя дав людям бог Велес: суть земного життя людей — рух від Темряви до Сонця.

 Третій закон життя дав бог Коляда (VІІ тисячоліття до н. е.), розпочавши вчити людей Ведів: розповів про Велике Коло Сварога (День і Ніч Сварога) та заснував колодар (календар).

На Старий Новий рік українці відзначають свята Маланки і Василя.

Свято Маланки (13 січня) ще називають Щедрим вечором або Щедрою кутею.

На Маланки всю ніч молодь (у масках або без них) щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь.

Між іншим, за межами України та українських земель, в Білорусі, навіть поняття такого немає — щедрівка. Відтак у нас є всі підстави для висновку, що Старий Новий рік — цивілізаційний бренд українців, який має тисячолітню історію.

Хоч би які циклічні календарі, поширені на землі, ми взяли, все одно впираємося у дві точки відліку: зимове сонцестояння — 22 грудня і весіннє сонцестояння — 21 березня.

 все це означає, що в основі людської цивілізації лежить все-таки космогонічна версія, пов’язана з культом бога Сонця Кола.

 цей сонячний бог Коляда «чомусь» має українське ім’я — Коло, символом якого є сварга-свастика. (Нагадаємо, що сварга-свастика вперше була викарбувана нашими предками в чернігівському Мізині 14 тисяч років тому).

Наостанок зауважимо, що ім’я українського бога Кола дуже щільно ввійшло в життя світової цивілізації.

Зокрема, коло — це козацька рада в запорожців та хороводний танок на Балканах. Точнісінько таке саме магічне коло креслили навколо себе під час проведення нарад у великого українця Чингізхана (про це ми поговоримо окремо).

Середньовічна Європа на тогочасних картах називається Кельтика (від імені скіфського народу кельтів/колтів). На етноукраїнському Кавказі жив народ — колхи, а в Гватемалі — колья, які сповідували культ бога Сонця Кола.

Наші предки, зокрема, західні скіфи — кельти/колти, вважали себе дітьми бога Сонця Кола і богині Води Дани. Ураховуючи роль сонця і води у вирощуванні хліба, ймовірно, український колобок носить сакральне (магічне) ім’я Коло-бога, перетворившись в українських казках (Б. Грінченко, 1907 рік) на «їстівну геометричну фігуру» (мал. 8).

Між іншим, християнська церква запозичила цей ритуал у сонячного релігійного культу наших предків. Ми ж не бачимо нічого дивного, коли в церкві нам пропонують з’їсти хліба («як частину тіла Христа») та випити вина («як краплю крові Христа»).

З точки зору вульгарної побутової логіки, християни — це «канібали» і «вурдалаки». Проте, ураховуючи тисячолітні українські релігійні символи і ритуали, все видається достатньо цивілізованим і зрозумілим.

Відтак український казковий герой Колобок, якого в часи голодомору (1933 рік) радянський «письменник»-маніпулятор О. Толстой перетворив (відповідно до рішення політбюро ЦК ВКП(б) на головного героя «російської народної казки», насправді є символом бога Сонця Кола, котрий подарував людям сонячну еру і календар.