Виповнилося 100 років миколаївському військово-морському прийманню. Військові — представники різних поколінь — згадують своїх товаришів по службі та колег, прийняті красені-кораблі й корабельну техніку та роки, коли військово-морський флот вийшов на простори Світового океану й став другим флотом планети.
Розгром російського флоту у війні з Японією у 1904—1905 роках показав слабкі місця наших кораблів, що потребувало посилення їхньої вражаючої спроможності та забезпечення живучості в бою. У морському відомстві стали розуміти, що недоліки кораблів могли бути виявлені ще під час будування та випробувань. Але контролю над будівництвом корабля й перевірки відповідності його технічній документації тоді не було. Вирішили, використовуючи багаторічний досвід системи військового контролю якості рушниць і артилерії, направити на верфі флотських фахівців. 7 жовтня 1911 року морський міністр І. Григорович видає наказ про створення комісії зі спостереження за будуванням військових кораблів на Чорному морі.
Імператором Росії Миколою ІІ було затверджено нову програму будування кораблів для посилення російського флоту на Чорному морі. Суднобудівні заводи Миколаєва одержують від Морського міністерства чергові замовлення на будівництво бойових кораблів і приступають до їхнього виконання. Так у Миколаєві — центрі кораблебудування на Чорному морі — на суднозаводах «Руссуд» (згодом — завод ім. 61 комунара) і «Наваль» (Чорноморський суднобудівний завод) з’явилися постійні представники Морського міністерства — спостерігачі-«комнабівці». Досвідчені флотські офіцери — члени створеної комісії одразу приступають до контролю за будуванням військових замовлень і вперше закладених бойових кораблів нового класу — трьох лінкорів. Завдяки своїй великій морській практиці й досвіду служби вони швидко освоїли нові обов’язки. Комісія нараховувала більш як 30 офіцерів. З її складу залежно від типу й водотоннажності кораблів виділялися офіцери-спостерігачі. Вони контролювали кожен за своїм фахом складання корпуса, установлення і монтаж механізмів, проведення випробувань систем і пристроїв тощо. Відтоді будівництво кораблів і суден для флоту, а через певний час і їхнє проектування відбуватимуться під безпосереднім контролем військпредів, які стали невід’ємною частиною кораблебудування.
Час, військово-політичні події в країні й світі, ставлення керівництва країни до військово-морського флоту позначалися на роботі заводів і військпредів.
До революції 1917 року вони контролювали будування, проведення випробувань і передачу флоту лінкорів, крейсерів, есмінців, підводних човнів. Після революції, громадянської війни та інтервенції миколаївські заводи виконують програму з військового суднобудування, ухвалену Радою праці й оборони, відновлюють Чорноморський флот.
З 1920 по 1941 роки на миколаївських суднозаводах побудовано 136 бойових кораблів. До початку війни в будуванні перебувало 18 кораблів. В 1937 році комісію зі спостереження перейменовано в контрольно-прийомний апарат (КПА), підлеглий управлінню кораблебудування ВМФ. А в 1961 році КПА перейменовують у військові представництва (ВП). Але залишається незмінним завдання військпредів — контролювати якість військової продукції.
Під час проектування й будівництва нових кораблів ураховувалися досвід минулих воєн, тенденції розвитку флотів провідних морських країн, поява нових видів зброї, досягнення нашої науки й техніки. Особливо це позначилося в роки «холодної війни», коли більша частина наукового, промислового й економічного потенціалу країни була спрямована на військові потреби. В Миколаєві організовуються нові проектні й машинобудівні підприємства, на яких створюються військові представництва. Миколаївське військово-морське приймання розширюється. Наприкінці 1970-х років на 11 підприємствах міста загальна кількість військпредів становила більш як 200 фахівців. Усе, що проектувалося, а потім виготовлялося і будувалося для ВМФ, контролювалося військпредами.
У післявоєнні роки миколаївські корабели приступають до будівництва кораблів нових проектів. Це есмінці й великі протичовнові кораблі (ВПК), які стали етапними в історії військового кораблебудування. ВПК відрізнялися від раніше побудованих наявністю зенітно-ракетних комплексів і головною газотурбінною енергетичною установкою, розробленою і виготовленою в Миколаєві. Ракетні крейсери типу «Слава» — потужні крейсери з ударною ракетною зброєю, оснащені новітніми видами озброєння. Ціла серія суден допоміжного флоту, призначених для забезпечення кораблів в умовах тривалого плавання і несення бойової служби: плавучі технічні бази, плавмайстерні, плавбази, рятувально-піднімальні й рятувальні судна, корабель комплексного постачання...
15 грудня 1962 року на Чорноморському заводі було закладено протичовновий авіанесучий крейсер вертольотоносець «Москва». Почалася ера будівництва радянських авіаносців на єдиному заводі країни, спроможному будувати такі великі бойові кораблі. Потім пішли важкі авіанесучі крейсери (ВАКР) типу «Київ» з літаками вертикального зльоту і посадкою літаків. За ними — ВАКР «Адмирал Кузнецов» із горизонтальним зльотом і посадкою літаків. На превеликий жаль, будівництво наступних авіаносця «Варяг» і атомного авіаносця «Ульяновск», які стали б якісно новим щаблем розвитку вітчизняних авіаносних кораблів, не було завершено.
Військпредам доводилося бути фахівцями широкого профілю. Крім відмінного знання своєї спеціальності, треба було добре знати питання технології, метрології, стандартизації, економіки тощо. Все це приходило з досвідом. Але, навіть маючи за плечима достатню базу знань і навички роботи, не можна було зупинятися. Дедалі нові відкриття і досягнення в науці й техніці першими застосовувалися у виробах для Міністерства оборони.
Зі здобуттям Україною незалежності військові представництва в Збройних силах збереглися, зазнавши змін. У 1995 році вони перетворюються на 1301 Головне військове представництво МО України (ГВП), якому потім привласнено статус Головного ВП за територіальним принципом. Йому підконтрольні 12 підприємств Миколаєва й підлеглі 11 ВП південного регіону України.
У 2006 році 1301 ГВП залучається до контролю проектування миколаївським КП «Дослідницько-проектний центр кораблебудування» корабля класу «корвет» для ВМС України. Наприкінці 2009 року захищено технічний проект корабля і визначено завод будівельник — ДАХК «ЧСЗ».
Незважаючи на всі воєнно-історичні й політичні події за минуле сторіччя, миколаївські військпреди чесно й сумлінно виконували свої обов’язки. Прийнято сотні бойових кораблів, підводних човнів і суден для ВМФ. Через військові представництва пройшла велика кількість офіцерів, інженерів і техніків, котрі вклали свою працю, серце й душу в кораблі та корабельне устаткування. Військпреди разом із працівниками проектних організацій і заводів, створюючи нову техніку й будуючи сучасні кораблі, постійно піднімалися щаблями науково-технічного прогресу. Тоді у ВПК було сконцентровано найкращі наукові та інженерні кадри, в багатьох аспектах радянські бойові кораблі були найдосконалішими у світі. Миколаївським авіаносцям, ракетним крейсерам, ВПК і допоміжним суднам пощастило «народитися» у цей період. Разом із кораблебудівниками та машинобудівниками військпреди миколаївських морських приймань пишаються і своїм внеском у створення новітніх бойових кораблів ВМФ.
Сьогодні вражають темпи, розмах, сміливість ідей, з якими створювався в ті роки військово-морський флот. Безперечно, 1970—1980 роки були зоряними для флоту. Уперше за свою тристолітню історію флот досяг такої потужності у Світовому океані. Зоряними ці роки були й для миколаївських морських військпредів.
У травні минулого року на ЧСЗ відбулося урочисте закладання головного корвета для Військово-морських сил за участі Президента України Віктора Януковича.
— Під час закладання Президент України наголосив: «Флоту бути!» Скажу чесно й відверто — сьогодні це величезне свято для всіх українських військових моряків. Із цього корабля розпочнеться відродження українського флоту й загальний підйом нашої держави, — зазначив тоді міністр оборони України Михайло Єжель.
Дуже хочеться вірити, що цього разу будівництво кораблів зрушиться з мертвої точки, почнеться відродження кораблебудування і поповнення ВМС новими бойовими одиницями. Ми за останні роки відстали в розвитку військово-морських сил. За роки незалежності добудовано й передано ВМС лише 5 кораблів. І треба докласти багато зусиль, вкласти великі кошти, щоб наші ВМС відповідали вимогам сьогоднішнього дня і були готові виконувати покладені на них завдання.
В’ячеслав Калнауз, морський офіцер-підводник запасу, військпред.
Миколаїв.
