Російський святий українського походження

«Нашого цвіту по всьому світу» — так кажуть про українську діаспору. Справді, багато людей із різних причин покинули рідну землю, в еміграції стали науковцями, бізнесменами, політиками...

Олександр Филимонович Скальський (на знімку)  не був класичним емігрантом. Він переїхав з одного міста в інше в межах однієї держави — Російської імперії.

1867 рік. Село Ярославичі Дубнівського повіту Волинської губернії. У сім’ї православного священика Филимона Скальського народився син Олександр. Коли підріс, пішов шляхом батька. Вчився у Волинській духовній семінарії, а 1886 року вступив на службу в Подільську духовну консисторію. Того ж року був призначений псаломщиком у Хрестовоздвиженську церкву в Кам’янці-Подільському.

З 1891 року життя Олександра Скальського пов’язане з Казахстаном. Його перевели в Туркестанську єпархію Російської православної церкви на посаду вчителя повітової школи станиці Зайцівська Вірненського повіту Семиріченської області (нині — Чілік Алматинської області, Казахстан). З 1894 року переведений на аналогічну посаду в Маргелан. Через п’ять років стає ієреєм церкви-вагона при Середньо-Азійській залізниці, згодом близько року працює в церкві с. Казансько-Богородичне (нині с. Узун-Агач).

В 1900 році Олександр повертається до педагогічної діяльності, працюючи одночасно вчителем у Вірненському дитячому притулку і священиком Олександро-Маріїнської церкви. Був діяльним священиком, брав участь у роботі Товариства тверезості, виступав із доповідями проти сектантів. Разом зі своїми вихованцями навпроти притулку посадив парк, що частково зберігся і донині. В 1907 році отця Олександра переводять у Миколаївську церкву  Вірного (Алмати). Там він і працював до свого арешту в 1932 році. Багато сил віддавав місіонерській діяльності. В роки революції відвідував поранених солдатів, агітував за мир і спокій у державі. Восени 1919 року у Вірному був закритий Іверсько-Серафимівський жіночий монастир. Олександр запросив черниць жити в його церкві. На 1929 рік в усьому Алмати Миколаївська церква залишилась єдиним православним храмом. Отця Олександра виселили з будинку, де він жив. Дружина покинула його, дітей не було, і він оселився при церкві. Деякий час жив у монахині Єфросинії.

На початку грудня 1932 року мати начальника Алматинського ДПУ попередила, що в ніч на 10 грудня всіх священиків мають заарештувати. Ввечері 9 грудня все духовенство зібралось у Миколаївському храмі. По завершенні служби священнослужителів затримали чекісти. Спочатку Олександра допитували у відділенні ДПУ. Потім відвели до гарячої лазні, а після неї повезли по морозу в кузові вантажівки до міської тюрми. Він застудився і вже не одужав. Поховали його на табірному кладовищі. Вже після смерті відбувся суд, на якому Олександра Скальського назвали одним із керівників «контрреволюційної організації церковників».

1993 року прах священика перенесли до склепу Миколаївського собору в Алмати. В серпні 2000-го Собор Російської православної церкви канонізував Олександра Скальського як священномученика і постановив відзначати день його пам’яті 20 січня за новим стилем.

Ось така історія російського святого українського походження.

Київ.