«Голос України» вже розповідав про наміри Міністерства освіти і науки, молоді та спорту перекроїти шкільну програму з української літератури, вилучивши раніше обов’язкові твори Уласа Самчука та Василя Барки про голодомор тридцятих років на користь творчості російськомовних поетів.
Плани, як і передбачалося, втілено у життя. Підручники для старшокласників зазнали, за твердженням самих чиновників від освіти, помітних змін. Міносвіти вилучило також твори про голодомор із зовнішнього незалежного тестування на наступний рік. Зникнення «Жовтого князя» Барки та «Марії» Самчука, за логікою підлеглих Дмитра Табачника, напевно, і має означати «розширення змісту предметних умінь і навичок з теорії літератури, введення нових творів... збалансування програми з української мови та літератури і приведення її у відповідність до чинних програм загальноосвітніх навчальних закладів з цих предметів».
Звичайно, спасибі, що збалансування програми не завершилося вилученням з курсу української мови дієслова чи підмета: з такими «навичками» могли б додуматися і до відповідності власним політичним поглядам поки що чинного в школах предмета. Літературі дісталося більше — твори про голодомор з неї «випалено», очевидно, на знак солідарності з історичними візіями пана міністра. Хоча Дмитро Табачник не тільки з посадових обов’язків мав би знати, що в Державі Ізраїль, наприклад, зазіхання на твори про голокост — навіть задля вивчення арабськомовних шедеврів — обернулось би дуже плачевно не лише для кар’єри міністра: розбіжність між особистим поглядом і державним підходом там, як членство в «Хамаз», — поза законом...
Відомі українські письменники висловили обурення фактом «розширення» курсу літератури за рахунок «звуження» її на твори про найбільшу трагедію українського народу в ХХ столітті. Оксана Забужко назвала цей приклад балаганного ілюзіонізму «манерою кишенькового злодія-тихушника, який орудує нишком, і, як мавпа з годівниці тягає банани, так він по шматочку тягає у молоді ті складові української ідентичності та самосвідомості, які дражнять «російський світ». Пані Забужко розцінює такі дії Міносвіти як «інтелектуальну крадіжку в загальнонаціональному масштабі», яка повинна прирівнюватися до злочину проти України і її майбутнього.
Не менш гнівно прокоментувала «перекрій» курсу літератури і дуже популярна нині письменниця Ірена Карпа: «З одного боку, факт страшенно обурює — якась... банда недоумків намагається викликати загальнонаціональну амнезію — чи не надто амбітне зазіхання?.. З другого боку, така реакція режиму цілком очікувана... Тільки от нічого не вийде: режим зав’яне, як намочена газета, а людська пам’ять житиме. Хочете офіційного підтвердження — гляньте, скільки країн визнало факт геноциду. А потім уже й думайте, як відповідати на запитання «ну у нас же общая история»?..»
Продовження спроб Дмитра Табачника сховати сторінки української історії побачили у «збалансованій» програмі з української літератури і в Громадському комітеті з ушанування пам’яті жертв голодомору 1932—1933 років. Тоді ровесників нинішніх школярів мільйонами вбивали фізично. Учнів сьогоднішніх хочуть приректи на моральну недугу — забуття. Злочин і злочин. Справді, у деяких чиновників — «общая історія»...
Мал. Миколи КАПУСТИ.
