В одному з попередніх номерів «Голосу України» ми розповідали про те, як змінилася криміногенна ситуація у Верхньодніпровському районі. Поштовхом до поліпшення, на думку місцевих жителів, була зміна керівництва райвідділу міліції — після критичних публікацій у нашій газеті.

Як стало відомо, колишнього начальника Верхньодніпровського РВВС Ігоря Лушпая кілька місяців тому було призначено керівником Васильківського райвідділу Дніпропетровської області. Ми вирішили з’ясувати, чи змінилася на краще там ситуація із приходом нового керівника.

У райцентрі — селищі Васильківка — автора зустрів голова районної організації ветеранів внутрішніх справ Микола Лучка, який пропрацював у міліції майже чверть століття і свого часу керував у районі карним розшуком та службою дільничних. Як було домовлено, Микола Іванович мав познайомити автора з керівництвом району й селища, представити відомим у районі підприємцям і громадським активістам.

Не встигли ми проїхати за автомобілем ветерана й кілька сот метрів, як його «дев’ятку» зупинили співробітники ДАІ. Зневажливим помахом жезла із протилежного боку проїжджої частини вони наказали Миколі Івановичу зупинитися і вийти з машини. Коли літня людина підійшла до інспектора, той, не назвавшись, зажадав документи. А відповіддю на запитання ветерана про те, на якій підставі його зупинили, була вимога пройти в машину.

Микола Іванович розвернувся, підійшов до свого автомобіля і сів за кермо. Співробітник ДАІ, який наздогнав його, намагався виштовхнути людину похилого віку із салону, схопивши двері та кермо. На що колишній начальник «угро» «дав по газах», протягнувши за собою даішника — поки той не відпустив дверцята. На запитання автора: «Що відбувається?» інспектор лише відмахнувся і наказав напарникові заводити патрульну машину.

Після цього розпочалася справжнісінька гонка в центрі міста. Серед білого дня вулицями нісся автомобіль ветерана, за ним гналися даішники, яких переслідувала машина кореспондента «Голосу України». Досвідчений опер у відставці з легкістю уникнув переслідування, сховавши автомобіль у дворі. Даішники поїхали далі й на тому місці більше не з’являлися.

Коли через півгодини ми з Миколою Івановичем розмовляли із заступником начальника райвідділу — самого начальника Ігоря Лушпая на місці не було, то почули, що ці інспектори в РВВС не працюють. А, згідно з реєстраційними документами, цього дня із інших підрозділів до Васильківки не направлялися. Тож, швидше за все, хлопці просто вирішили самовільно приїхати «пополювати» на чужій землі — за версією РВВС. І вже один цей факт дає змогу судити про порядок у районі.

Може, «козачки» й справді випадкові — якщо не брати до уваги те, що затримання ветерана могла б перешкодити подальшій роботі журналіста зі збирання матеріалу про роботу самого райвідділу. Як тут не згадати торішнє відрядження до Верхньодніпровська, коли розбиратися з кореспондентом «Голосу України» виїхали одразу три наряди міліції на чолі із заступника начальника РВВС? У той час там командував саме Ігор Лушпай.

Довіра впала до нуля

Коли пристрасті трохи вщухли, голова ветеранської організації розповів про те, що думає про сьогоднішню обстановку в районі й нового начальника міліції.

— Коли я дізнався про те, що Ігоря Лушпая призначено до нас очільником міліції, одразу згадав про те, як під час його керівництва Верхньодніпровським райвідділом там стався резонансний випадок, про який розповіли в ЗМІ. Справа стосувалася хлопця, якого нібито за неправдивим обвинуваченням посадили на шість років, — каже Микола Лучка. — У мене з’явилися серйозні побоювання, що подібне може розпочатися й у нашому районі.

Ветеран не розуміє, як можна ставити начальником людину, в якої родина проживає далеко за межами Васильківки. «За що в неї голова більше болітиме — за роботу або за сім’ю?» — с таким запитанням він звертався свого часу до керівництва обласного УВС, але відповіді не отримав.

Сьогоднішня ситуація в районі Миколу Івановича вкрай пригнічує. Насамперед це стосується роботи дільничних інспекторів.

— Адже вони сьогодні сидять у відділі, а не ходять по дільницях, — зазначає ветеран. Ситуація, коли мешканці сіл самі змушені добиратися в райцентр до своїх дільничних, а не навпаки — у корені неправильна.

Ветерани органів внутрішніх справ запитують: для чого потрібна така міліція, яка не виконує своїх функцій?

Розповідають, що в одній родині бандюки знищили майна на тридцять тисяч, а в міліції на словах сказали, що це незначні збитки.

Про те, щоб громадяни, котрі стали свідками правопорушень, повідомляли про них у міліцію інформацію, практично не йдеться. Для цього потрібні довірчі взаємовідносини зі співробітниками. Та й сенсу в співпраці не бачать: заявив про злочинця, а наступного дня той ходить, наче й не було нічого. А то ще й помститися може. Тому, переважно, всі намагаються заплющувати очі.

— Але ж раніше люди не тільки відкрито допомагали міліції, а й навіть самі затримували порушників, — згадує Микола Лучка. — На цьому й тримався авторитет міліції. Зараз, за моїми спостереженнями, жодної підтримки з боку населення немає — відсутній стимул.

Хто вкрав — той і правий

Про те, що розкриття злочинів на вкрай недостатньому рівні, у районі говорить багато хто. Думку односільчан висловив і голова Васильківської селищної ради Сергій Павліченко.

— Сьогодні в райвідділі перебуває дуже багато матеріалів стосовно крадіжок і грабежів — але вони не розкриваються, — стверджує він. — На це до нашої ради скаржаться багато мешканців. Сьогодні головна проблема — викрадення трансформаторів і трансформаторного масла.

Великою проблемою з настанням енергетичної кризи стало у Васильківці випилювання посадок на дрова. Причому займаються цим у промислових обсягах. Спиляне вивозять на вантажівках і потім перепродують.

— Ми письмово просили начальника міліції посилити контроль за цим питанням. Поки що результату не бачимо, — кажуть у селищній раді. —Й виходить, що коли людина в чомусь оступилася — її посадять. А тим, хто пиляє посадки, краде проводи й трансформатори, все сходить з рук.

В умовах безкарності варвари настільки знахабніли, що тепер спочатку підпалюють поле з підвітряного боку. Вогонь перекидається на посадку. Дерева знизу прогоряють і падають. Після чого їх вантажать і вивозять — навіть рубати не доводиться.

— Відповідне ставлення і народу до міліції, — резюмує Павліченко. — Приходять пенсіонери до мене й питають: а де ж та справедливість, про яку так багато сьогодні говорять?

Привид дільничного

Найбільше нарікань — на роботу дільничних. При селищній раді є кімната інспектора, встановлено графік прийомів. Але навіть голова ради не бачить дільничного там місяцями. Люди переконані, що робота дільничного має проводитися не раз на тиждень у кабінеті, а від хати до хати. Багато хто навіть не знає, хто в них дільничний.

Як приклад наводять свого земляка Андрія Микитовича Лучку, який керував свого часу райвідділом. Його знали всі, при ньому були порядок і стабільність, довіра населення. Не встигли шахраї задумати якийсь злочин, як у міліції вже про це було відомо. І брали на гарячому. А єдиний у селищі дільничний Володимир Гезь тоді зумів так поставити роботу, що парком не те що на машинах не їздили, як сьогодні — навіть велосипед у руках переносили. Із усього оснащення в дільничного був тільки напіврозбитий мотоцикл.

Тож чому сьогодні дільничний не може пройти ввечері через парк, зайти на дискотеку, в кафе? Що, для цього потрібні якісь особливі технічні засоби? Для того, щоб забезпечити в таких місцях порядок, селищна рада змушена писати звернення до міліції — щоб направили співробітника.

— Хотілося б повернутися до колишнього підходу до роботи, — зітхає Сергій Павліченко. — Якби райвідділом керував виходець із району, котрий би жив тут, то й ситуація була б інша. Тоді він би думав, як дивитися людям в очі. Він має володіти всією інформацією не з чуток, уміти налагодити контакт із людьми. Потрібно, щоб його завжди можна було б знайти й вирішити питання.

Сергій Володимирович каже про те, що місцеві ради намагаються допомагати міліції, чим можуть. Але начальник міліції повинен і сам проявляти ініціативу — зв’язуватися з фермерськими господарствами, підприємцями, які також зацікавлені в порядку й стабільності.

Свояк свояка вгадає...

Утім, не можна сказати, що керівництво міліції не шукає контактів із бізнесом. От тільки контакти ці можуть видатися збоку досить своєрідними. Так, за наявним даними, уже через кілька днів після свого призначення начальник райвідділу настільки щільно зблизився із  місцевим підприємцем Юрієм С., що навіть ночував у нього. Водночас авторові розповіли про те, що ця людина підозрювалася у земельних і будівельних махінаціях, «кришуванні» ринків і навіть у збуті наркотиків. Тривалий час виконував роль третейського судді в «розбірках» місцевого масштабу, мав зв’язки в керівництві облУВС. Якщо це так, то взаємовигідне співробітництво міліції з таким бізнесом спричиняє певні сумніви.

На жаль, авторові так і не вдалося поговорити з начальником РВВС. Його заступник пообіцяв надіслати поштою статистичні дані про криміногенну ситуацію в районі, розкривання злочинів і його динаміку за останні півроку. Але обіцянки своєї так і не виконав. Тож судити про обстановку та ефективність роботи райвідділу довелося тільки за відгуками місцевих жителів і керівників громад. А, може, воно й правильніше буде.

Фото автора.

 Микола Лучка в раді ветеранів.

Дослівно

— Страждають, переважно, пенсіонери, які фізично захистити себе вже не можуть. При цьому вони звикли завжди відкладати якусь копійчину, — стверджує голова Васильківської райради Ілона Савінська, — і злочинці, одержуючи  в різний спосіб інформацію про те, коли приносять пенсію, користуючись безпорадністю старих, забирають останнє. Скоюють нальоти, розбійний напади. Що стосується крадіжок проводів і трансформаторів, то вкрали вже все, що було можна.

Думка 

— Рівень довіри до міліції сьогодні нульовий. Риба гниє з голови, — переконаний керівник фермерського господарства Сергій Бреславець. — Що стосується взаємодії із керівництвом райвідділу — то навіщо мені це потрібно? Хіба міліція мене захистить? Тому й розв’язую свої проблеми самостійно. Все крадуть, але ніхто нічого не вирішує. Якби зараз у повному складі прибрали наш РВВС, криміногенна обстановка не змінилася б. Чи повинен бізнес допомагати міліції? Думаю, ні — подивіться, на яких машинах вони катаються. Кому допомагати, коли все купується і за все платиться? У нас міліція — це бізнес-клуб. Потрібно залишити тих, яких обере народ, дати їм нормальну зарплату, а не надсилати казна-звідки.

До речі

«Голос України» у червні писав про спробу захоплення держпідприємства «Руно», яке займається веденням сільського господарства на території Криничанського району Дніпропетровщини. У той час, коли мешканці села Затишне вийшли на захист свого підприємства від озброєних загарбників — при цьому деякі селяни опинилися на лікарняному ліжку, а підприємство — на межі руйнування, співробітники тамтешнього райвідділу виявили небачений спокій. Селяни переконані, що саме ця бездіяльність багато в чому й розв’язала загарбникам руки.

І що цікаво: ще відносно недавно одним із керівників Криничанського РВВС був ніхто інший, як Ігор Лушпай, котрий зберіг зі своїми тамтешніми колегами тісні зв’язки. І чи варто дивуватися, якщо виявиться, що до бездіяльності силовиків під час захоплення держпідприємства Ігор Михайлович має безпосереднє відношення?