Історичну дату — 31 березня 1151 року, коли славний Дорогобуж, столиця давньоруської Погорини, в облозі виявив стійкість, волю та мудрість, «оживив» викладач Рівненського державного гуманітарного університету Євген Малиновський. Він виготовив копію старовинного Дорогобужа, розташованого в нинішньому Гощанському районі.
Малиновський спирався на архівні матеріали, на результати досліджень, які проводила археологічна експедиція під керівництвом кандидата історичних наук Богдана Прищепи. Не обійшлося й без творчого домислу. Усе створене (будівлі, огорожа, храми, природа, люди) наочно відобразило давньоруські реалії.
На презентації «колишнього» Дорогобужа в Рівненському краєзнавчому музеї згадали про кількість мешканців міста. Нині їх — менше тисячі. А у ХІІ сторіччі, коли Дорогобуж був княжим містом, налічувалося кілька тисяч. Тоді площа погоринської столиці із передмістями, вважають дослідники, сягала майже двадцяти гектарів. А княжа «серцевина» поселення — десь 400 на 400 метрів. Узявши її за основу і зменшивши приблизно у 160 разів, Євген Малиновський почав створювати макет поселення, «ожививши» його відповідно до реалій 31 березня 1151 року.
А що трапилося того дня? Відповідь дають давньоруські літописи. З них, зокрема, постає перша згадка про Дорогобуж — у записі 1084 року, коли тут князював онук Ярослава Мудрого, Давид Ігоревич. При ньому на високому лівому березі Горині зароджується значне місто, центр Погорини. З трьох боків його захищають глибокі яри і болотиста долина річки. Навколо дитинця споруджуються могутні земляні вали. Це робилося заради обороноспроможності, адже йшла непримиренна війна за київський великокняжий престол. На волинських землях протидіяли дві ворогуючі сили: Юрія Володимировича (Долгорукого) та Ізяслава Мстиславича. Міста та села Погорини переходили з одних рук до інших. На 31 березня 1151 року Дорогобуж належав сину Юрія Володимировича, Андрію Юрієвичу (Боголюбському), але він тоді перебував в іншому княжому місті — Пересопниці. Тож коли війська Ізяслава Мстиславича, йдучи на Київ, заручилися допомогою угорського князя, що прислав на підмогу 10 тисяч душ, приступили до стін Дорогобужа, городяни виявили чималу мудрість і мужність. Вони вислали до Ізяслава Мстиславича делегацію, очолювану священиками, й погодилися впустити князя у місто за умови, якщо він відішле іноземні війська. Князь погодився, і в такий спосіб місто врятувалося від пограбування й знищення...
Під час монгольської навали місто зазнало значної руйнації. У середньовіччі воно набуло статусу «новонасадженого». Свого часу містом володіли князі Острозькі, Заславські, Сангушки. При останніх, у ХVІІ столітті, місцевий маєток став «блідою тінню» колись величного княжого граду. Пізніше Дорогобуж увійшов в історію як місцина, де діяв православний Успенський монастир. Овіяна славою Успенська церква, з якою, за переказами, пов’язана історія ікони «Богородиці Одигітрії» (Дорогобузької Богородиці), унікального зразка старовинного релігійного малярства.
— У моєму проекті постало більш-менш типове місто часів Київської Русі, — каже Євген Малиновський — автор макету «Давньоруський Дорогобуж», — щоправда, за самою його розбудовою є певні відмінності від інших, бо наші предки напрочуд вдало використали природний ландшафт, щоб розмістити поселення. Загалом своєю роботою, яку виконав на грант Президента України, я задоволений. А ще більше задоволення — від того, що макет отримав постійну прописку в Рівненському краєзнавчому музеї.
Рівненська область.
