Тут, у новому, нещодавно обладнаному приміщенні, що на проспекті Миру, 2-А, у морозні дні рятуються від пронизливого вітру й холоду до ста громадян без певного місця проживання. Вони вкладаються на ночівлю по троє на два полуторні тапчани — хоч не пишно, та затишно. За словами директора Департаменту праці й соціального захисту населення Сергія Бондаренка, на ремонт центру, що буде працювати до початку березня, з міського бюджету виділено 90 тисяч гривень.
— Торік ми зимували в підвалі на вулиці Московській. Але там дуже тісно, а тут — добре, просторо, двічі на день привозять гарячу їжу. Можна в будь-який час доби чай нагріти. Посуд ось є, — показує підвальне багатство місцевий мешканець Микола. — А уявіть, коли мороз надворі, під’їзди закриті, де ночувати — під снігом?
На столах у целофанових пакетах — хліб. А це ознака статку. Є й інша провізія. На вечерю сьогодні, наприклад, — смажена курка, яйця, пиріжки...
Люди, що приходять на ночівлю в цей цілодобовий центр, здебільшого потайні. Навіть у їхніх поглядах страх: а раптом штовхнуть, виженуть, нацькують собаку...
Майже у всіх схожі історії. І дві основні причини, що привели на вулицю, — в’язниця та пияцтво. У багатьох є діти, родичі. Але хто захоче визнати в блукачі рідну кров? Коли ми робили цей репортаж, мешканці притулку підходили із проханням допомогти з роботою. Запевняли, що вони — відмінні теслі, кухарі, будівельники, водії, вантажники, слюсарі. Але майже в усіх не було документів. А поки документи будуть відновлюватися, як свідчить практика, про своє прохання багато хто навіть не згадає. Були серед бездомних і люди з вищою освітою, спортсмени, художники... Вони всіма правдами й неправдами намагаються підробляти.
Спільними зусиллями міської влади й миколаївської громади для нового притулку зібрані не тільки постільна білизна, посуд, речі, а й шахи, книги. Але, на жаль, класичні твори Толстого, Чехова, Достоєвського тут не популярні, втім, як і інтелектуальні ігри...
— В нас тут в усьому порядок, — запевнив старший по притулку на ім’я Сергій. — У приміщенні суворо забороняється розпивати спиртні напої, палити. Там, нагорі, — кивнув співрозмовник на стелю, маючи на увазі вулицю, — нехай роблять, що хочуть, а тут не можна. Є журнал реєстрації, куди записують прізвища тих, хто ночує, їхні проблеми й прохання. З мерії навідуються представники, беруть все це на замітку, обіцяють допомогти з документами та роботою.
Вранці тут мало хто залишається. Крім зовсім хворих, інвалідів, усі розбігаються хто куди: на ринок, на точки, на сміттєві баки, на «халтуру»...
Запах брудних тіл, зношеного одягу, їжі зі сміттєвих баків, алкоголю й дешевих сигарет — незабутній букет вивороту життя. І тільки на вулиці, вибравшись зі сморідного підвалу, вдихнувши ковток свіжого повітря, розумієш, як добре мати власний будинок, чисту ванну, диван із телевізором і роботу. Але ж і в них колись все це було...
На знімку: мешканці центру обігріву бездомних.
Миколаїв.
