Візьміть наші гроші

Таблички із такими написами нині можна побачити на зачинених дверях далеко не одного торговельного закладу. Інколи в магазинах сповіщають, що вони переселяються в інші приміщення. Та, як правило, це не новозбудовані, а значно менші торгівельні площі, за які можна платити скромнішу орендну плату.

На численних хмельницьких базарах таких оголошень не пишуть. Там просто не виходять на роботу продавці, і ятки не відкриваються. Обсяги торгових операцій зменшилися не в рази, а на порядок. Підприємці не поспішають із закупівлею нового товару. Адже високий курс долара призвів до того, що ціна на нові речі стала недоступною для покупців. А той, хто все-таки ризикує доставляти з-за кордону одяг, взуття, різні побутові речі, наражається на небезпеку того, що вони надовго «зависнуть» на вітринах.

Торговці не приховують: якщо такий стан речей затягнеться надовго, заощадження і оборотні кошти, які вдалося заробити за останнє десятиліття, просто згорять. Тисячі людей знову ризикують залишитися в бідноті і без роботи. Тож, маючи такий досвід, базарники активно думають над тим, як перепрофілювати свій бізнес, куди спрямувати кошти, аби вони працювали. Причому не тільки на їх власника, а й на економіку в цілому. Бо тільки-тільки вдалося налагодити певні контакти малого бізнесу із податковою системою, легалізувати роботу найманців, домогтися сплати єдиного соціального внеску, як ця економічна конструкція, збудована з такими потугами, почала давати серйозні тріщини. На цьому тлі багатьох підприємців, особливо тих, хто хоче планувати свій завтрашній бізнесовий день, поманила ідея створення індустріальних парків. Тим більше, що на Хмельниччині якраз почали реалізовувати один із перших таких проектів.

Ініціатором розбудови подібного проекту стала Славутська міська рада. Сьогодні у місті діє 26 промислових підприємств, які випускають продукції майже на мільярд гривень у рік. Далеко не кожен районний центр може похвалитися таким виробництвом. Однак для повнокровного життя міста, створення достатньої кількості робочих місць, а головне — постійного і вагомого надходження коштів до бюджету, цього замало. Тому міська влада вирішила спокусити інвесторів вигідними умовами для розвитку виробництва і для цього запропонувала створення індустріального парку «Славута».

— Такі структури, а це не що інше, як вид спеціальної економічної зони з вигідними для бізнесу умовами, не новина у багатьох країнах, — розповів директор Хмельницького регіонального центру з інвестицій та розвитку Богдан Міхняк. — У Польщі, яка могла би бути для нас прикладом, діє до півтора десятка вільних зон і близько трьох сотень парків.

Українська економіка взялася за «вирощування» таких рік-два тому, прийнявши відповідний закон. А «Славута» став одним із перших, що увійшов до держреєстру індустріальних парків. Хоча робота з його створення почалася набагато раніше.

— Для славутчан подібна вільна зона — не новинка. Адже місто, засноване у 1633 році, вже тоді мало Магдебурзьке право, яке сприяло економічному розвитку регіону. Тепер ми хочемо відродити цю ідею в сучасному варіанті, — розповідає міський голова Василь Сидор. Для цього виділили окрему земельну ділянку, промислову зону, на якій мають розміститись новостворені виробництва. Початково визначили спеціалізацію — машинобудування, деревообробка, фармацевтика. Список цей може змінюватись і розширюватись — було б тільки бажання інвесторів. До території підведені комунікації, є транспортна інфраструктура. Поруч вже працюють доволі успішні підприємства. Важлива деталь: буквально за кілька кілометрів виробляє енергію Хмельницька атомна електростанція, і це могло би стати суттєвим чинником при виборі енергоємних технологій.

Але все це лише початковий варіант, підкреслюють наші співрозмовники. У перспективі керуюча компанія, визначена на конкурсній основі, візьме на себе обов’язки з розбудови внутрішньої інфраструктури і логістичних систем такого парку. Вона ж, а не владні інституції, відповідатиме за пошук тих, хто захоче будувати там свої підприємства.

— Ми сподіваємося, що такий парк з часом дасть робочі місця не тільки нашому місту, а ще й сусіднім Шепетівському та Ізяславському районам, — переконаний Василь Сидор. — Ми ж готові запропонувати такі ресурси, як будівельні матеріали, зокрема щебінь та пісок, енергію від атомної станції, трудові ресурси, підготовку яких може проводити наш місцевий професійно-технічний ліцей. А ще можу гарантувати повну підтримку з боку міської влади.

На практиці все має виглядати так: потенційний інвестор, маючи план свого виробництва, може без усяких перешкод взяти ділянку в парку. За цим оформляється дозвіл на будівництво, а всі робочі моменти узгоджуються з керуючою компанією. При цьому мінімум бюрократичних перепон і максимальна підтримка з боку всіх міських органів влади. Здавалося б, тепер справа за малим — привести у парк тих, хто готовий вкласти у нього свої капітали.

«Усе це добре, але ж які пільги матимуть ті, хто віддасть свої гроші в цю зону?» — майже в один голос запитують підприємці. Адже вони так і не побачили, щоб орендні ставки на землю були знижені. Не те що про звільнення від податків, але хоча б про їх зменшення теж не йдеться. То в чому ж тоді вигода такого парку? Якщо тільки у доброзичливому ставленні місцевих чиновників, то цього для бізнесу, котрий звик рахувати кожну копійку, малувато.

— Давайте проведемо невеликі підрахунки, — пропонує громадський активіст, член ради підприємців Алім Міщук. — Сьогодні на хмельницьких ринках можна знайти щонайменше тисячу підприємців, у кожного з яких є капітал у десять тисяч доларів. Ці гроші люди не довіряють банкам. Але і в торгівлю тепер мало хто ризикує вкладати. Ідея інвестувати ці десять мільйонів доларів (а це мінімальна сума) вабить багатьох. Однак базарники не знаходять таких пропозицій.

Говорять відверто, славутський індустріальний парк їх не надто приваблює, бо не розуміють, в чому вигода такого проекту саме для них. Але при цьому таки визнають, що й таке відкрите ставлення влади до потенційних партнерів, як у «Славуті», зустрінеш далеко не скрізь. Тут-таки представники обласної ради підприємців розповідають про те, що їх намагання створити подібну індустріальну зону в Хмельницькому районі довгий час не мали успіху. Саме там вони пригледіли ділянку у 138 гектарів, котра раніше належала військовим, а потім перейшла у землі запасу. Та після цього її здали в оренду заїжджим підприємцям, котрі, якщо і працюватимуть на хмельницьких землях, платитимуть податки до столичного бюджету, бо там зареєстровані.

Після довгих перипетій сесія райради таки прийняла рішення про створення на цій території свого індустріального парку. Та умови створення і життя в ньому залишаються все ті ж. І можна лише здогадуватись, чи поселяться в ньому заможні мешканці. І чи відважаться хмельницькі базарники «закопувати» там свої заощадження, як у відомій казці це зробив довірливий Буратіно, вірячи, що з монет виросте грошове дерево.

З іншого боку, і малому бізнесу, котрий народився і виріс насамперед на торговельних операціях, варто зрозуміти: такого дива, коли достатньо лише віддати комусь свої кошти і очікувати, що вони автоматично приноситимуть дивіденди, як відсотки у банку, не буде. Адже грошові дерева самі по собі не виростають ні у казках, ні в індустріальних парках.

Хмельницький.