Жодна екскурсія вулицями Києва не обходиться без слів: «Звичайно, для відновлення цієї пам’ятки потрібні гроші. На жаль, їх немає». Що вже казати про старовинні будинки невеликих міст, де складно знайти меценатів, а державних коштів завжди бракує. У рубриці «Забуті сторінки історії» ми вже не раз писали про такі споруди з надією, що хтось із небайдужих до нашої спадщини відгукнеться. Поки що відгукуються лише ті, хто не може спокійно дивитися на те, як зникає історія, яку ми мали б оберігати.

Так, до нас звернулася директор Гусятинського районного комунального краєзнавчого музею Ольга Гофман, яка розповіла про одну з найбільших пам’яток Гусятина — синагогу XVІ століття, яка нині напівзруйнована. Цікаво, що парк, де розташована синагога, гусятинцям і гостям міста подобається — там викладені плиткою пішохідні доріжки, розчищені чагарники, все акуратно прибрано. А поряд стоїть покинута і забута всіма синагога. Вигляд її дуже плачевний: повибивані вікна, двері, обдерті стіни... Просто страшно і боляче дивитися. Чому ж парк прибрали, а його окрасу — древню синагогу — залишили напризволяще? Ось що з цього приводу думає Ольга Гофман:

«2006 року на сторінках «Голосу України» (№103) я вже розповідала про катастрофічне руйнування через людське варварство пам’ятки архітектури ХVІ століття (охоронний №689, постанова КМ УРСР від 24.08.1963 р. №970) — єврейської синагоги, що розташована в мальовничому куточку парку містечка Гусятин на Тернопільщині по вулиці Пушкіна, 15. Однак відтоді ситуація не змінилася, синагога й надалі руйнується, і якщо не втрутитися тепер, ми можемо її втратити.

Із XV століття аж до німецької окупації 1941 року Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду. У 1829—1904 роках там проживав єврейський мудрець, рабин і письменник Давид Фрідман Мойше, який писав гебрайською мовою. Палац рабина розташовувався на місці колишнього замку Калиновських і був знищений в роки Першої світової війни. На початку ХХ століття в Гусятині проживали три з половиною тисячі євреїв. Із середини XVІІ століття синагогу не раз перебудовували та добудовували, а під час Другої світової війни вона була майже повністю зруйнована. 1964 року радянська влада вирішила її відреставрувати, і 1979-го в її приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей. Сьогоднішня проблема виникла одразу після реставрації 1964—1974 років. Будівельники не врахували, що споруда східного типу може не встояти під природними катаклізмами Західної України. Непродумане водовідведення з покрівлі, виготовленої з оцинкованого заліза, призвело до того, що понад тридцять років відреставрована пам’ятка страждає від літніх злив та весняного танення снігів. Бувало у «храмі історії» води по кісточки. Від надмірної вологості дерев’яні конструкції даху (крокви, лати) прогнили. На жаль, моє прагнення привернути увагу до проблеми різних державних і громадських структур не дало жодного результату. Відповідь одна — передбачити видатки на реставрацію (консервацію) пам’ятки немає можливості через відсутність коштів.

Крім того, ходять чутки, що земля навколо пам’ятки передана в оренду місцевим підприємцям рішеннями сесії селищної ради (хоча згідно із законом ця земля належить до охоронної зони навколо пам’ятки архітектури ХVІ століття). Що буде в недалекому майбутньому, легко передбачити: приміщення синагоги просто щезне. Не буде пам’ятки архітектури, значить, і не буде клопоту, а земля залишиться для «своїх» людей. Оце і все вирішення проблеми!».

Ось така історія безвідповідального ставлення до пам’яток, які справді становлять історичну спадщину нашої держави. Особливо турбує те, що цей приклад — не поодинокий. Таких будинків в Україні багато, а людей, яким небайдужа їхня доля, — кілька. Тож історія з гусятинською синагогою — це лише приклад нашого справжнього ставлення до власного минулого.

Ведуча рубрики  Тетяна ПАСОВА.

На знімках: гусятинська синагога всередині і ззовні.

Фото Ольги ГОФМАН.