Богом обрана Україна

Археологічні, міфологічні та символьні артефакти свідчать, що основи релігійних вірувань на планеті були зароджені в надрах українських цивілізацій чернігівського Мезина (ХХІІ—ХІІ тис. до н. е.) і запорізької Кам’яної Могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), які стали основою формування на території Стародавньої України Скіфо-Трипільської/арійської цивілізації (VІ—ІІ тис. до н. е.).

Саме в надрах Мезинської цивілізації вперше в історії людства виникають символ Бога сонця — свастика (мал. 1) і найдавніший символ істинної релігії людства (зашифрованого імені Бога) — меандр (мал. 2).

Теологи (від слів Тео — Бог, логос — слово), між іншим, розшифровують комбінацію із двох меандрів мезинського ієрогліфа — як поєднання Божественної та людської самосвідомості, котрі розкриваються назустріч одна одній.

Зверніть увагу на один промовистий факт: цей рух назустріч (Бога і Людини) — обопільний і рівноправний. І дуже символічним є те, що мезинський ієрогліф передбачає симетричну комунікацію між Богом і мешканцями Стародавньої України.

Нині таку симетричну комунікацію називають громадськими зв’язками (publіc relatіons). Але в стародавні часи цей феномен було заведено іменувати релігією (relіgіo — у перекладі з латини означає зв’язок з Богом).

Отже, найперший (із відомих на даний момент) договір між Богом і людьми був укладений на землях Стародавньої України. І відбулася ця знаменна для предків сучасних українців подія щонайменше у ХІІ тисячолітті до нашої ери.

Але й це ще не все. Саме на території Стародавньої України вперше в історії людства зустрічається зашифроване (у вигляді меандра) ім’я Бога.

Відтак ми маємо вагомі підстави вважати, що предки сучасних українців є першим народом, з яким Бог уклав договір і якому передав принципи писемного відображення слова.

Чи означає це, що, виходячи з даного факту, українці повинні звертатися до Бога на «ти»? Переконаний, що ні. Ще не так давно в українських сім’ях зверталися до батьків на «ви». А тут — сам Бог!

До речі, пріоритети спілкування українського народу з Богом, напевно, є історичним поясненням великої набожності українців. Водночас ми повинні розуміти, що з рабами договорів не підписують. Ні люди, ні сам Бог.

Отже, українці за своєю первинною природою не є рабами Божими (і нічиїми іншими!), як переконують нас представники деяких конфесій!

Звідси й волелюбна вдача українського народу, яка генетично викарбувана в українській ментальності. І це зрозуміло: як можуть бути рабами ті, хто веде рівноправний діалог з Богом!..

До речі, загарбники України (минулі й нинішні) ніколи цього не розуміли. Як не розуміли (і не розуміють) цього випадкові й поверхневі «вожді Майдану» та їхні «москвофільні» опоненти. Українці — наближені долею до Бога, і це означає, що цей народ — непереборний!..

Проте чи завжди Бог був чоловіком? Чому ж тоді в археологічних знахідках Мезинської цивілізації (ХХІІ—ХІІ тис. до н. е.), Кам’яної Могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.) та Скіфо-Трипільської цивілізації (VІ—ІІ тис. до н. е.) серед фігурок богів практично всі — жіночої статі (мал. 1)?

Будь-яка цивілізація ґрунтується передусім на релігії (комунікації з Богом) і писемності (комунікації між людьми).

Проте носіями цивілізації є насамперед живі люди. Боже слово вперше було почуто і викарбовано саме на українських землях. Отже, абсолютно не випадково, що власне українці стали народом-детонатором першого цивілізаційного вибуху в історії людства.

І, напевно, тисячолітній давньоукраїнський марш, який поніс по планеті Боже слово, не міг відбутися без відповідного «імпульсу згори».

Відтак наші предки, розселяючись по «містах і селах», принесли свої (передову на той час) культуру, суспільний устрій і, звісно, релігійні культи.

Наші предки, на відміну від інших народів, уже в VІ—V тисячоліттях до нашої ери знали землеробство, приручили коня і винайшли колесо, мали розвинені релігійні культи і соціальну стратифікацію. А починаючи щонайменше з ІІІ тисячоліття до нашої ери вони вже знали й технології виготовлення та обробки металів.

Це, зрештою, і визначило їхні цивілізаційні переваги. Скіфи/арії приходили на землі інших народів і (з більшим чи меншим успіхом) ставали елітою тамтешніх первісних суспільств.

Скіфо-трипільська давньоукраїнська спільнота добре зналася на землеробстві й тому їхніми головними богами стали: Бог сонця (Коло, Ор, Хорс, Митра, Ра) і Богиня води (Дана), які були гарантами гарного врожаю і виживання етносу взагалі.

Наприклад, у скіфів/аріїв, які мешкали в Аріані (сучасний Іран), Бог сонця і розуму мав ім’я Митра (мал. 3).

Як свідчить американський дослідник Артур Кемп, приблизно у 5600 роках до нашої ери з території України почалося безпрецедентне розселення представників нордичної (скіфо-трипільської, праукраїнської. — В.Б.) раси (мал. 4).

Європеоїди тохари і айни дійшли відповідно до Китаю та Японії. Арії опанували Афганістаном (тоді отримав назву Арія), Іраном (Аріан) та Індією (Ар’я Варта).

Сумери/самари/шумери взяли під контроль Месопотамію (Сумер) і додинастійний Єгипет (Кемет).

У центрі Європи облаштувалися слов’яни, на заході — кельти (західні скіфи) і германці, а нинішньому Балтійському морю дали назву балти.

Якщо подивитися на одяг далекосхідних айнів (мал. 5), яких у І тисячолітті нашої ери практично витіснили зі своїх земель представники жовтої раси, на ньому домінують уже добре знайомі нам мезинські меандри.

Зразки кераміки айнів дуже схожі на українські. А один із царів тамтешньої землі, як свідчать міфи цього найдавнішого народу Японії, носив таке собі японське ім’я Пан.

Принагідно нагадаю, що «індійські» Веди (від українського слова «відати») знають плем’я панів. Останнє мешкало в донецьких степах, займалося скотарством і було дуже заможним. Знаємо ми й Бога пастухів Пана, який був покровителем худоби в українській та грецькій Елладі.

Тож американський дослідник А. Кемп зовсім не помиляється, коли свідчить про переселення предків айнів зі Стародавньої України на Японські острови у VІ тисячолітті до нашої ери.

Вельми показово також, що в нинішню німецьку річку Одер і досі впадає річка з такою собі українською назвою Варта. І «чомусь» ім’я цієї річки збігається із стародавньою назвою Індії, котра теж звалася Вартою Аріїв.

В Одеській області й досі є місто Балта. І, як свідчать філологи, воно етимологічно пов’язано з Полтавою. Зрештою, не потрібно бути професійним філологом, щоб побачити тут один корінь — болото, заболочена місцевість.

Підтвердження цього великого розселення арійської раси з території Прадавньої України ми знаходимо не лише в царині філології.

Погляньмо лише на обличчя наших далеких предків (мал. 6 і 7) та їхніх нащадків з різних куточків планети (мал. 8—11) і переконаємося, що філологічна спорідненість географічних назв чудово доповнюється антропологічними артефактами археологів.

Наприклад, якщо ми уважно подивимося на кам’яне зображення людини скіфо-трипільської доби (Дніпропетровська область, ІІІ тис. до н. е.), ми побачимо характерне «козацьке» (насправді — скіфське) обличчя вождя-воїна з вусами (мал. 6).

Схожий антропологічний тип людини можемо побачити і на керамічному портреті людини (мал. 7) скіфо-трипільської доби (ІV тис. до н. е.).

Такі само риси обличчя, з такими само вусами ми побачимо на посмертній золотій масці мікенського царя (Середземномор’я, острів Крит, XVІ ст. до н. е.). Ця маска відома в історичних джерелах як «маска Агамемнона».

Зверніть увагу, наскільки антропологічно портрет критянського царя з міста Мікени (мал. 8). схожий на портрет скіфо-трипільської доби із Дніпропетровщини (мал. 6)! Різниця лише одна: український портрет на півтори тисячі років старший за «грецький».

(Ми навмисно беремо слово «грецький» в лапки, оскільки греки не носили вуса. Відтак мікенський цар Агамемнон, судячи з антропологічних даних, був скіфом/арієм.)

Якщо ж ми перенесемося у спекотну Сахару, то побачимо в археологічному музеї лівійської столиці міста Тріполі (це африканський клон українського Трипілля) зображення гараманта — «козака» пустелі Сахари (мал. 9).

Усі, кому я показував цей портрет, дивувалися: «А що робив цей гуцул у І тисячолітті до нашої ери на півночі Африки?». Відповідь проста — він там жив і, напевно, займав не останню ступінь у соціальний ієрархії африканської держави антів (столиця — місто Гарама), якщо «дослужився» до такого вражаючого за якістю мармурового бюста.

Порівняльний антропологічний аналіз національної приналежності цього чоловіка з характерними українськими вусами, який жив на території сучасної Лівії, свідчить: він теж був скіфом/арієм.

Принаймні ми точно знаємо, що корінні африканці — негри і прийдешні (VІІ ст. н. е.) араби вусів не носили. Та й римляни, які наприкінці І тисячоліття до нашої ери активно воювали на півночі Африки (загальновідомі Пунічні війни проти Карфагену), традиційно голили свої обличчя.

Нагадаю також, що антами (древніми) звалися предки сучасних українців. Вони жили між Дністром і Бугом (І тис. до н. е. — І тис. н. е.) і дали світові вишукані цивілізаційні зразки античного світу, який був узятий за основу під час розбудови Греко-римської цивілізації.

Якщо подивитися на портрети єгипетських царів-фараонів (мал. 10) і вождів аріїв-тохарів (мал. 11), ми знову-таки побачимо типові (кирпаті) українські обличчя, які щодня зустрічаємо в наших містах і селах.

Особливу увагу привертають численні (більше сотні!) поховання аріїв/тохарів (ІІ тис. до н. е.), знайдені в Синьзян-Уйгурському автономному районі Китаю.

Показово, що у знатного небіжчика (мал. 11) чітко проглядаються європейські риси обличчя з вусами і двома заплетеними косами (як у всіх західних скіфів: кельтів-галів та гуцулів).

Арії/тохари поклонялися Богу сонця. Про це свідчить той факт, що в останній шлях знатного арія, похованого в Китаї, супроводжує, зокрема, бронзовий посуд із символом сварги-свастики. (Нагадаємо, що прообраз свастики винайдено в українському Мезині ще в ХІІ тис. до н. е.)

Наостанок зауважимо, що українська земля була місцем не лише зародження релігії та писемності на планеті, а й місцем народження Зороастра — першого пророка єдиного Бога сонця.

Як стверджують деякі міфи, Зороастр (Золота зірка, або Сонце) свій перший прихід на землю здійснив приблизно в Х тисячолітті до н. е. Але про ці та інші аспекти непересічного впливу культу єдиного Бога сонця на провідні світові релігії та діяльність найвідоміших пророків людства ми повідаємо окремо.

Мал. 1. Мезин (Чернігівська область, ХІІ—Х тис. до н. е.). Орнаменти з меандрами і свастиками (які у скіфів/аріїв стануть священними символами) та зображення Великої Богині.

Мал. 2. Два меандри мезинського ієрогліфа — як поєднання Божественної та людської самосвідомості, котрі розкриваються назустріч.

Мал. 3. Бог сонця (світла) і розуму Митра (зороастрійська версія).

Мал. 4. Карта розселення (за А. Кемпом) нордичної (скіфо-трипільської) раси з території України (VІ тис. до н. е.).

Мал. 5. Айни (Японія, острів Хоккайдо, 1904 р.). Зверніть увагу на мезинські меандри, які прикрашають одяг мешканців Японських островів.

Мал. 6. Зображення людини скіфо-трипільської доби (Дніпропетровська область, ІІІ тис. до н. е.). Через дві тисячі років схожі антропологічні зображення ми побачимо на Криті та в пустелі Сахара.

Мал. 7. Портрет людини скіфо-трипільської доби (Київська область, ІV тис. до н. е.). Згодом антропологічно схожі портрети археологи знайдуть на середземноморському острові Крит.

Мал. 8. Посмертна золота маска мікенського царя, відома як «маска Агамемнона» (XVІ ст. до н. е.), антропологічно схожа на портрети української трипільської доби. Мікенська гробниця №5, острів Крит.

Мал. 9. Голова анта — «козака» пустелі Сахари. Археологічний музей міста Тріполі, Лівія (в тамтешніх аборигенів, негрів, прийдешніх арабів вуса не ростуть, римляни голили свої обличчя, отже, вуса — атрибут скіфів-аріїв).

Мал. 10. Фараон Менкаур та його дружина Хамерернебти ІІ (ІV династія, ІІІ тис. до н. е.) — типові представники нордичної (арійської раси).

Мал. 11. Мумія арія/тохара (ІІ тис. до н. е.) з двома заплетеними косами (як у кельтів-галів та гуцулів). Похований у Синьзян-Уйгурському автономному районі Китаю із бронзовим посудом із символом сварги-свастики (прообраз свастики винайдено в українському Мезині у ХІІ тис. до н. е.).