В автономії після президентських виборів знову заговорили про топоніміку. Зроблено кілька заяв з боку меджлісу кримськотатарського народу, а Голова Верховної Ради АРК Володимир Константинов в одному інтерв’ю сказав, що «ми займемося наведенням порядку в топоніміці».
Це породило деякі надії. Адже у владні коридори Криму прийшли керівники з донецького регіону, де вже стали історією топоніми Ворошиловград або Жданов...
Чому саме стан топонімії Криму, а не інших регіонів України, виявився в центрі уваги суспільства? Причин багато.
Тут топоніми почали змінювати ще з 1783 року, від часу завоювання Росією півострова. Найдавніші міста: Акмечеть, Ах-Тіяр, Кезлєв, Кефе, Ескі-Кирим за велінням Катерини ІІ були перейменовані у Сімферополь, Севастополь, Євпаторію, Феодосію, Старий Крим. А сам півострів перейменовано у Тавриду — унікальний випадок у всій Російській імперії.
З перетворенням тієї імперії в СРСР знову змінювалися назви.
Після визволення півострова від німецько-румунських окупантів з травня 1944 року і слідом за депортацією вірмен, болгар, греків, кримських татар, турок почалося тотальне зачищення топоніміки.
У грудні 1944 року перейменовано 11 районів Криму, але це тільки початок. У серпні 1945 року — 334, у травні 1948-го — вже 1062 населені пункти. Усього з 1944 року — 1396 перейменувань! Нічого подібного не було ніде по Україні.
Нав’язували думку, що тайфун перейменувань стосувався тільки кримськотатарських назв. Але він був спрямований насамперед проти історичної пам’яті.
У червні 1991 року на науково-практичній конференції, присвяченій топоніміці, кримські делегати порушили питання про повернення історичних топонімів селищам і містам півострова: Дуванкой, Карасубазар, Нікіта, Інкерман, Партеніт. Деяким повернули старе ім’я. Але більша частина залишилася радянською.
З травня 2004 року учасники конгресу федерації грецьких товариств України клопочуть про повернення 59 топонімів, пов’язаних з історією свого народу, який проживав у Криму. Болгари просять повернути назви сіл: Болгарщина, Кішлав, Сарабуз-Болгарський... Естонці — Замрук, Кончі-Шавва, Учкую-Тархан... Чехи — Богемка, Буюк-Конрад, Табор...
Отже, нині мова може йти лише про повернення назв, що є пам’ятками історії, культури, мови. Їх не так багато. На нашу думку, усього 78, тобто 5,6 відсотка від загальної кількості втраченого. Всі ці топоніми — жива ілюстрація до мемуарів мандрівників раннього й пізнього середньовіччя, котрі побували на півострові.
Сьогодні тут 162 назви мають дублерів, тобто представлені двічі, що вносить плутанину в роботу всіх служб, створює зайві незручності і є грубим порушенням законів, що регламентують правове життя топонімів. Тричі представлені 37 назв, вісім — у чотирьох примірниках. На півострові багато заполітизованих назв: Красно (... флотське, ... горське, ... дарка, ... знам’янка, ... лісся, ... пілля, ... селівка, ... ярське.), Красний (... Мак, ... Крим); Красна (... Зоря, ... Поляна, ... Рівнина, ... Слобода). Кримчанам, здається, не байдуже, як туристи сприймають ці назви. Наявна топонімічна база вочевидь не сприяє привабливості півострова. Економічне підґрунтя цієї справи гранично заполітизоване й надумане.
Варто взяти на озброєння досвід Сімферопольської міської ради, яка запровадила бінарний період функціонування сучасної та історичної назв вулиць міста протягом певного терміну. Наприклад — п’ять років. За цей період, з різних причин, юридичні особи змінюють свої статутні документи й фактично на процедуру перейменування додатково буде витрачено мінімальні кошти.
Не менш важливий і правовий бік питання. Так, у 1944, 1945 і 1948 роках про перейменування міст і сіл ніхто думки мешканців Криму не запитував, але сьогодні ми живемо в демократичній державі, і, напевно, варто опиратися на чинну нормативну базу: «Закон про місцеве самоврядування» і «Закон про географічні назви», історичну пам’ять і справедливість.
Георгій Вервес,
Володимир ПолЯков,
кандидат історичних наук.
