825 років тому відбувся знаменитий похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців
У ХІІ столітті практично не було якогось п’ятиріччя, щоб русичі не воювали. Князь ішов на князя, а ще палили міста половці. Вони, однак, не тільки брали в полон, а й налагоджували добросусідські стосунки із князівськими родинами. Через те в багатьох князів були дружинами смагляві половчанки. Ось і в жилах відомого князя, героя «Слова о полку Ігоревім» текла, за твердженням деяких істориків, половецька кров матері та бабусі (по лінії батька).
Тоді вороги не завжди були в Дикому Полі. Так, у 1184 році переяславський князь Володимир пройшовся вогнем і мечем містами і селами Сіверщини «и взя в них много добыток».
У лютому 1185 року хан Кончак розпочав набіг на Русь, щоб її ослабити в інтересах суздальського князя-союзника. Половці тоді вже становили серйозну загрозу для міст: завдяки союзникам та найманцям вони мали катапульти, балісти, «грецький вогонь». Це вже не були ті кочівники, які боялися штурмувати дерев’яні остроги. Принаймні вони їх могли попалити.
Князь Ігор відгукнувся на заклик київського князя Святослава Всеволодовича вирушити в похід. Але через льодовицю, хуртовини новгород-сіверське військо запізнюється на битву, в якій перемогу здобувають русичі.
Можливо, цей успіх і надихнув амбітного князя Ігоря й собі пошукати «честі та слави». Хоча припускаємо, що в такий спосіб новгород-сіверський володар намагався виправдатися за зволікання, яке було пов’язано не тільки з негодою: все-таки хан Кончак був йому свояком.
Але в Дикому Полі кочували й інші орди. Тож, напевно, князь мав на меті розгромити одну з них.
Затемнення
23 квітня 1185 року він, отримавши благословення у соборі Святого Спаса, вирушає у похід на половців.
Спочатку князь Ігор пішов на Путивль. Тут його військо об’єдналося з полком рильського князя, 18-річного Святослава. Незабаром підійшла підмога і з Чернігова — полк ковуїв.
«Идущимъ же имъ к Донцю рекы, в годъ вечерний, — писав літопис, — Игорь же, возре въ на небо, и виде солнце стояще яко месяць, и рече бояромъ своимъ и дружине своєй: «Видите ли, что єсть знамениє сее» Они же уэревше и видиша вси и поникоша главами, и рекоша мужи: «Княже! Се єсть не на добро знамениє се». Игорь же рече: «Братья и дружино! Тайны божия никтоже не весть, а знамению творе ць богъ и всему миру своєму; а намъ что створить богъ, или на добро, или на наше зло, а то же намъ видити».
Незважаючи на сонячне затемнення   1 травня, князь продовжив похід.
Згодом біля річки Оскол до новгород-сіверських військ приєдналися ще й воїни з Курська з князем Всеволодом, братом Ігоря. Невдовзі шість полків русичів вийшли на половців. Ті вже чекали на непроханих гостей. Вони випустили по них купу стріл із луків і почали тікати. Без перепочинку русичі кинулися в погоню. Незабаром заволоділи половецьким табором. Уночі, хоча всі були втомлені переслідуванням половців, князь Ігор запропонував негайно повертатися. Але князі Святослав, Всеволод дуже просили його перепочити. Це й стало фатальним для переможців.
Поразка
Уранці табір сіверян був оточений з усіх боків половецькими ордами. Битва тривала цілий день і ніч. У кривавій січі танули полки сіверян. Отримав поранення в ліву руку і князь Ігор. У неділю ковуї з Чернігова вирішили відступити. Їх хотів зупинити князь Ігор, зняв навіть шолом, щоб його впізнали, та це не допомогло. Навпаки — його самого полонили половці.
Ополудні запекла січа скінчилася. Усі князі потрапили в полон. Більша частина війська русичів загинула, решта воїнів стали бранцями. Додому вдалося втекти лише 15 сіверянам.
Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи:
«Сонце світле, трисвітле!
Для всіх ти тепле і красне!
Чому ж, сонце-господарю,
Простерло гаряче своє проміння
На воїнів мого милого
У полі безводному,
Спрагою їм луки посушило,
Тугою сагайдаки склепило! —
читаємо у «Слові о полку Ігоревім» (переклад М. Рильського).
Половці розподілили між собою полонених. Ігор дістався Чилбоуку Тарголове, Всеволод — Роману Кзичу, Святослав — Елдичюку, Володимир — Копти.
За князя Ігоря поручився його сват Кончак. Це дуже полегшило його перебування у полоні. Він мав 15 наглядачів та 5 сторожів. Князь навіть ходив на полювання.
У половецькому таборі знайшлася людина, яка допомогла організувати втечу Ігорю. Можливо, сват Кончак дав кому слід хабара, щоб його родич повернувся додому. Невдовзі княгиня Ярославна обіймала свого чоловіка. Її щастю не було меж.
Такі сюжети за тих часів траплялися дуже часто.
Загадки походу
Завдяки тому, що цю подію драматично описав талановитий сучасник-поет у «Слові о полку Ігоревім», вона й сьогодні запрошує до роздумів, а сам твір — до багатопланового пошуку. Досить сказати, що про «Слово...», Ігорів похід написано понад 5000 монографій, студій. На думку дослідників, зокрема Святослава Воїнова, Миколи Ткача, архаїчна лексика твору зрозуміла нинішнім мешканцям Чернігово-Сіверщини, бо й досі у цьому регіоні в говірках присутні багато лексем, вживаних невідомим автором.
Дискусія довкола «Слова...» триває. Висуваються нові аргументи, думки. Навіть парадоксальні. Так, дослідник Андрій Нікітін вважає, що «Слово о полку Ігоревім» — це насправді метафорична розповідь про весільний похід за половецькою нареченою
"Загадкова сшибка на березі Сюурлия подається реалістичною картиною звичайного "умикання" нареченої: з інсценізацією бою, зі скачками за нареченою і її подружками (до речі, теж нареченими!), з "грабежом" приданого й з наступним весільним бенкетом, що у перший день відбувався обов'язково без батьків нареченої. Останні повинні були з'явитися лише наступного дня, коли наречена стала вже дружиною викрадача, щоб зажадати калим за "безчестя".
Слово «полк» ще має й значення «дружки нареченого», «весільний поїзд».
Деякі автори теж додають масла до гарячої дискусію: у чому героїзм Ігоря, патріотизм «Слова...і»? Адже йдеться про ганебну поразку війська сіверян.
Пошук триває. Можливо, дослідники ще напишуть не одну сотню чи тисячу монографій, поки буде розгадано всі таємниці походу 825-річної давнини.
Чернігів.