Днями по-юнацькому стрункий ветеран війни і праці Петро Миколайович Білоусов зустрів свою 92-гу весну. Незважаючи на поважний вік, Білоусов залюбки обробляє присадибну ділянку, радіє вирощеному, із знанням справи займається бджільництвом. Разом із дружиною Нілою Тарасівною живуть у парі понад піввіку, виховали двох дітей, мають трьох онуків і п’ятеро правнуків...
Петро Миколайович жартує: «Мені не дев’яносто два, а тільки двадцять дев’ять...». Довголіття, на думку ветерана, полягає у постійній праці, добрих стосунках у сім’ї, відмові від поганих звичок. А ще — в любові до людей, до життя. Досі не втративши почуття гумору, Білоусов сприймає життєві негаразди мудро: все минеться, устаткується, владнається. Мешканці Червоноукраїнки шанують і глибоко поважають героїчного земляка, який за своє довге життя зробив чимало добра.
Народився Петро Миколайович у далекому 1918 році в Юзівці (нині Донецьк). Довелося пережити розруху і голод громадянської війни. Та важке дитинство не стало на заваді освіті: хлопець із відзнакою закінчив школу і вступив до інституту — мріяв бути вчителем. Але доля розпорядилася інакше: армія, Пензенське військове училище, і новий статус — офіцера-артилериста.
Бойовий шлях ветерана розпочався ще в 1939-му під час радянсько-фінської війни. Велику Вітчизняну молодий лейтенант зустрів командиром 373-го окремого артилерійського дивізіону. У важких, кровопролитних боях 1941—1942 років дивізіон успішно винищував ворожі танки і живу силу противника, за що не раз відзначався командуванням. Воював на Північно-Західному фронті у Прибалтиці. У 1942 році під Псковом капітан Білоусов отримав тяжке поранення, втратив ліву руку... Після війни повернувся до вчительської професії — працював директором гімназії в литовському місті Купішкіс, очолював районний відділ освіти.
У 1953-му Петро Миколайович повернувся на Миколаївщину — в Березанський район. Деякий час працював директором Кімівської і Матіясівської шкіл, а в 1959 році разом з сім’єю поселився в Червоноукраїнці, на березі чудового Тилігульського лиману. Викладав російську мову та літературу і до 1973 року директорував у Червоноукраїнській школі. Колишні учні Петра Миколайовича й досі згадують його цікаві уроки, а вдячні колеги — як привчав до дисципліни, ділився досвідом... І не тільки викладацьким — вчив молоді кадри, приміром, як правильно варити смачний український борщ...
У Березанському районі Миколаївської області за цей час славна когорта учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні порідшала: з більш як двох тисяч героїв залишилися 30. Честь і слава переможцям!
Володимир ДАНЬКО, кореспондент газети «Березань».
На знімку: Петро Білоусов.
Фото автора.
