Десять років тому з фронтовика, жителя села Надчиці Млинівського району Данила Пилиповича Вороб’я «вийшов» осколок. Думалося тоді ветеранові, що це вже останній із цілої «в’язки», яка вп’ялася у тіло після вибуху міни в далекому 1941-му. Але невдовзі лікарі в госпіталі вийняли ще один осколок. Тоді вони навіть назвали Данила Пилиповича щасливчиком, бо, казали, після таких поранень виживають тільки найфартовіші.
— Ще не почалася війна, як я пішов на неї, — каже 90-річний Данило Пилипович, — це було 6 травня 1941 року. Причому попросився в армію добровольцем, як і деякі мої однолітки-земляки. Тоді нами керувало почуття патріотизму: мовляв, молоді, здорові, будемо служити, Вітчизну захищати і ніякий загарбник не насмілиться ступити на нашу землю. Мій друг Сянько Ярощук так і казав: «Нехай тільки попробують, ми їх одними шапками закидаємо». Та не так сталося, як гадалося. У сорок першому довелося відступати від німця до Москви. Від нашої роти, яка потрапила в оточення, лише двоє живих залишилися — я і ще якийсь танкіст. Тільки вилізли з окопу, щоб до своїх пробратися, як чуємо: зверху щось свистить-гуде. Все більше і більше. А далі — нічого не пам’ятаю. Потім у госпіталі санітари розказували, що то впала бомба. Якби далі метрів на десять, то від нас і сліду не залишилося б. А то — зовсім близько, то нас, бідолашних, накрило землею, як ото плавця на морі накриває хвиля. Неприкритою була тільки голова, по ній і помітили мене санітари. Щоправда, саме в голову, точніше — в шию, нашпигалося безліч дрібних осколків. Деякі витягли в госпіталі. Решта так і залишилася в тілі. Врешті, тоді ніхто й не думав, що виживу. Більше року від контузії нічого не чув, зовсім не міг розмовляти. А потім, слава Богу, почало відпускати. Слово за словом — розговорився. З’явився слух. Зміцнів здоров’ям, бо був ще зовсім молодий. Але на фронт мене вже не послали. Навчав новобранців в «учебці».
А тим часом удома, в Надчицях, про долю Данила Вороб’я нічого не знали. Солдат не писав листів — не хотів правдою тривожити рідних. Урешті, з рідних у хаті на початок 1944-го року залишилася тільки мама. Бо батько із Сергієм (Даниловим братом) також пішли на фронт.
— Цікаво, що тато на фронті потрапив у ситуацію, схожу на мою, — каже Данило Пилипович. — Його теж під час бомбардування присипало землею. Насилу живим відкопали. На щастя, обійшлося без поранень. Батько був відважний вояк. І водночас вельми людяний. Якщо чесно, він міг, з огляду на роки і свої болячки, не піти на фронт у 1944 році, коли вже була остання хвиля призову і коли до військкомату покликали мого молодшого брата Сергія. Але він пішов на передову заради сина. Удома так і сказав: «Я ж собі місця не знаходитиму, якщо мої хлопці воюють, а я — ні». Домігся також, щоб їх удвох із Сергієм в одне відділення записали. Так і пройшли вони — пліч-о-пліч — аж до Перемоги. А після Перемоги батько перший повернувся з фронту додому, потім — я, а Сергій — після всіх. Він ще закінчував службу в армії. Коли ж уся сім’я знову зібралася разом — це була найщасливіша мить для всієї нашої родини.
Після війни, з 1949-го по 1955 рік, Данило Воробей очолював колгосп у своєму рідному селі. Взагалі, хоч би де він працював — лісником, завфермою, бригадиром будівельної бригади — скрізь були порядок, дисципліна і добрі результати праці.
— А нині який вже з нього трудяга, — з усмішкою каже дружина фронтовика Євгенія Олександрівна, — як-не-як дев’ять десятків років прожито, і літа беруть своє. Підводить чоловіка здоров’я. Досі дається взнаки оте колишнє поранення. Щоправда, останній осколок раніше не дошкуляв. Сидів шматочок металу в тілі, зрісся, призвичаївся, прижився. Але взялася на місці осколка (на шиї) якась ранка — от він і зрушив з місця. На щастя, серйозних наслідків для здоров’я все це не мало. А ось про війну ще раз боляче нагадало.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімках: колишній фронтовик Данило Пилипович Воробей з дружиною Євгенією Олександрівною; цей маленький осколок, з яким Данило Пилипович прожив майже сімдесят років, у 1941-му міг стати для солдата фатальним.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
