Одеса: від заснування до витоків

Видання «Что было на месте Одессы?» вийшло у світ завдяки самовідданій і наполегливій дослідницькій діяльності її авторів протягом півстоліття. Збирати матеріали до цієї книги Іван Черняков почав ще тоді, коли був студентом історичного факультету Одеського державного університету, а потім працював в Одеському археологічному музеї.

Перший рукопис був готовий до 200-річчя Одеси, ще у 1993 році. Але він тоді через фінансову скруту так і не побачив світ. Значною мірою сприяв його матеріалізації, на жаль, нині покійний, Володимир Романюк, багаторічний голова Київського райвиконкому Одеси та відомий знавець її історії, а потім виконавчий директор Міжнародної благодійної організації «Одеське земляцтво». Саме завдяки цій організації ми нині маємо змогу дізнатися, що було на місті Одеси до нової ери.

Історико-культурна спадщина міста представлена не тільки турецькою фортецею Хаджибей, а й українсько-польсько-литовським укріпленням «Качубійово», звідки відправляли хліб столиці до Візантії — Константинополя — під час його облоги турками. На місці Одеси знаходилось і татарське містечко Хаджибей, італійська торговельна база Генуї «Джінестра», десять поселень черняхівської культури часів пізньої Римської імперії ІІ—ІV століть, відомі античним авторам гавані істріан та ассіаків на місці Приморського бульвару, в Лузанівці та на Жеваховій Горі в V—ІІІ ст. до н. е.

Під час будівництва Одеського оперного театру та навколо нього був відкритий великий некрополь еллінів з розписними грецькими вазами, а біля сучасного автовокзалу знайдено плиту з присвятою великому герою Троянської війни Ахіллу Понтарху. На Слобідці-Романівці на початку ХХ ст. був розкопаний величезний курган, де знайдені поховання багатьох степових культур від початку ІІІ до кінця ІІ тис. до н. е. Серед археологічних знахідок в Одесі представлені старожитності кіммерійців, скіфів, давніх слов’ян. Славнозвісна, так звана усатівська культура, що представляла історію пізньотрипільських племен, відома багатьма курганами біля Одеси, які за віком старші за піраміди фараонів у Єгипті.

Поблизу Одеси — у Великій Аккаржі — археологи розкопали залишки стоянки мисливців на бізонів, що жили тут 10 тисяч років тому. А в Ільїнці та в Одесі були відкриті «Ведмежі печери» — святилища найдавніших мисливців, що полювали тут 100 тисяч—50 тисяч років тому. Таким старожитностям може позаздрити навіть Cтародавній Рим.

На презентації цієї книги президент Міжнародної благодійної організації «Одеське земляцтво», голова Рахункової палати України Валентин Симоненко, за сприяння якого вона побачила світ, висловив щиру вдячність авторам видання за відкриття невідомих сторінок Одеси та всього північного Причорномор’я. Щоб любити свою малу Батьківщину і державу загалом, визнав він, треба знати і шанувати їх історію. Саме цій меті й слугуватиме книга «Что было на месте Одессы?»

Обнародувані дослідження її авторів не тільки розсувають межі нашого пізнання минулого, вони, без перебільшення, спрямовані у сьогодення та майбутнє. Досить навести історично доказовий приклад щодо острова Зміїний. Якби опубліковані археологами й істориками відомості про те, що він дійсно не скеля, а є продовженням материкової складової Причорномор’я, то ми не втратили б нафтогазоносний шельф біля нього на вимогу Румунії.

Вкотре доводиться констатувати, що наші політики та дипломати досконало не знають багатовікової історії своєї батьківщини і, на жаль, не сприяють її вивченню. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що досі не видано ґрунтовного дослідження про Зміїний, давно підготовленого І. Черняковим, та ще понад десяток його творів з історії північного Причорномор’я.

Будемо сподіватися, наголосив В. Симоненко, що таке байдуже ставлення до нашої історії залишиться у минулому і ми  знатимемо й пишатимемося своєю багатовіковою спадщиною.